Максим Сердюк розмовляв на кобеляцькому суржику до 17 років, доки не поїхав навчатися до Київського національного університету. Минуло два роки. Зараз він розмовляє чистою українською мовою із незначним івано-франківським акцентом.
– В університеті я роззнайомився з багатьма цікавими людьми з західної України і вони на мене дуже «шкідливо» вплинули у вимові, – розповідає, усміхаючись, Максим. – Колись їхав додому потягом, то мені взагалі один дядько погрожував, що вб’є мене. Він говорив, що вночі за мною простежить і заріже «западенця» клятого. Чоловік намагався мені довести, що я народився на західній Україні, виріс там і запитував, що я забув на потязі, який їде на Полтавщину.
Кобеляцькі друзі вже звикли до того, як розмовляє Максим, однак іноді реакцією на його вимову є репліки типу: «Ого, ну ти мене загрузив…»
Влітку Максим проводить багато часу біля Ворскли на рибалці. Також він захоплюється туризмом, вже встиг побувати в багатьох куточках України. На тому, якою мовою розмовляють інші він не зациклюється і сприймає нормально. На його думку світосприйняття від мови не залежить.
– Я знаю людей, які розмовляють чистою українською мовою, але їм Україна настільки байдужа, що…, – навмисне не закінчив речення Максим. – Я особисто патріот, але не занадто. Бути дуже сильним патріотом це погано. Сильний патріотизм дуже швидко переростає в націоналізм, а націоналізм – в нацизм.
