Неподалік новосанжарського ринку розташоване приміщення будинку дитячої та юнацької творчості. Довжелезна така будівля, всередині якої проводять заняття більшість гуртків станції юних техніків. Більшість — усередині, а деякі — зовні, під відкритим небом. Тут можна побачити (і почути), як щось невелике, але дуже тріскотливе, носиться колами навколо будинку. Це «щось» зветься картингом. І являє собою нехай і примітивний, але гоночний автомобіль.
Картинг іде не дуже швидко — кілометрів 20 на годину. Робить кілька кіл, потім стає. З нього вистрибує довготелесий хлопчина років чотирнадцяти на вигляд і біжить до вагончика, який розташований неподалік. Там зберігається інструмент. За якісь кілька хвилин пілот картингу разом із товаришем вже знімають праве заднє колесо — спустило... Роблять із ним якісь маніпуляції і ставлять назад. При цьому працюють дуже синхронно — один закручує гайки, інший в цей час накачує колесо. Ну просто таки «Формула-1».
— Та ні, до «Формули» нам далеко, — коментує один із картингістів, — у них там болтокрути дуже потужні. Такі тисяч сто коштують і ними треба вміти користуватись.
Доки хлопці возяться із картингом, їх викладач, який назвався Сергієм, займається із іншим любителем гоночних машинок. Хлопця звати Ростиком і він прийшов на заняття вперше. Більш досвідчені у їзді товариші до картингу його поки що не допускають, тому він допомагає викладачу збирати інший картинг, який стоїть напіврозібраний на підлозі вагончика.
Викладач розповідає, що секція картингу у Нових Санжарах існує дуже давно. Пригадує, що у 1985 році, коли він іще сам навчався у школі, при ДОСААФ було 9 картингів. Запчастин тоді вистачало, ще й міліція допомагала. Якщо якийсь самоскладений мотоцикл потрапляв на штрафмайданчик і його ніхто не забирав, то мотор потім знімали і віддавали картингістам.
— Потім Союз закінчився і запчастин одразу не стало, — констатує Сергій, — мотори потихеньку виходили з ладу, лишалися самі рами.
Зараз у секції всього два картинги, які знаходяться у робочому стані. Та й ті чи не на кожному занятті доводиться ремонтувати. На одному стоїть двигун із мопеда «Верховина». Він, за словами викладача, може розвинути швидкість до 50 км/год. Інший — більш потужний — із мотором від «Мінська» — може їхати іще швидше.
На заняття регулярно ходять двоє-троє учнів. Хоча записано до гуртка багатенько хлопців.
— Справляти ніхто не хоче, — пояснює Сергій. — Ці хлопці хоч возяться із картингом, щось крутять. А інші, буває, прийдуть, стануть — руки в кишені — і чекають, доки можна буде покататися.
Доки ми розмовляємо, два старших хлопці вчергове заводять картинг. Як у народі кажуть, «з толкача». Той чмихає, стріляє вихлопною і глухне.
— Свічку треба поміняти, — швидко вирішує один гонщик. За кілька хвилин хлопці змінюють кілька свічок, доки знаходять якісну. І продовжують пхати картинг. Хвилин за п’ять, нарешті, заводять і один із них починає радісно «нарізати» кола навколо БДЮТу.
— От тільки їздити нам ніде, — продовжує викладач, — раніше дозволяли на ринку кататись у післяобідній час, коли він не працює. Зараз і там заборонили. На вулицю картингом не виїдеш — там машини. Та й люди скаржаться, що він дуже гучно реве. Оце їздимо тут, а хлопцям хочеться простору, швидкості. А тут хіба на траві та по горбах розженешся?
Але хлопці, схоже, радіють і такій можливості покататись. Змінюючи один одного, роблять по кілька кіл навколо приміщення. Потім картинг нагрівається і його глушать, щоб охолов.
— Ярік і Богдан уже другий рік до мене ходять, — розповідає Сергій. — Раніше були старші хлопці, то цих кататись не допускали. А тепер вони дочекались свого часу. Вони ж і справляють, і катаються.
Хлопці у цей час саджають за кермо маленького Ростика. Довго пхають його по доріжці, але картинг так і не заводиться.
— Та ти не смикай ричаг, а придави його уперед — і все! — сердиться Богдан. Але у меншого все одно не виходить. Хлопці пояснюють йому ще раз.
— Щоб завести картинг, треба знати кодове слово, — сміється Богдан, — треба його крикнути — і він одразу заведеться. Якщо крикнеш слабо — не почує і заглохне. Ви тільки його не пишіть — це ж секретне кодове слово.
Картинги вже старенькі — латані-перелатані. Запчастин до них вистачає, тому й ламаються часто. За півгодини катання хлопці спочатку гублять вихлопну трубу, потім рвуть газовий тросик. Обидва «пошкодження» швидко ліквідують.
— Ваше время істекло, — повторюють вони дуетом, закручуючи чергову гайку чи зтягуючи порваний тросик, — так наш учитель любить говорити. Зараз не встигнемо справити — і кінчиться заняття. Тоді вже не покатаєшся.
Після чергової ремонтної паузи картинг знову заводять. Ярік сідає за кермо і швидко робить кілька кіл. Потім під’їжджає до вагончика і починає крутитися по колу на місці. Очі у хлопця блищать від радості. Потім його змінює Богдан. Під час чергового кола він дає більше газу і його «болід» просто-таки розвертає на місці.
— Ти бачив! Ти бачив, як мене закрутило?! — радісно ділиться він із другом. Двоє дівчаток, які, напевно, йдуть з якогось іншого гуртка, на захоплення хлопців дивляться із неприхованим скепсисом. Ну, кожному — своє.
А хлопці раді, що хоч так — хоч по траві та горбах, але покаталися. Їм би хоч невеличкий картодром. Щоб розігнатись, щоб вітер у вухах і щоб, розворот, як на «Формулі-1». І картинг би новіший, щоб міг більше їздити і менше ламатись.
— У Полтаві можна купити б/у-шний десь за 800 євро, — говорить викладач, — там на змаганнях такі машинки можна побачити! Є імпортні картинги, які на прямій розганяються до 200 км/год!
Нашим хлопцям про такі машини доводиться лише мріяти. Вони справляють чергову поломку, розганяють свій маленький гоночний автомобіль, обов’язково говорять кодове слово і — уперед! Поїхали!
