Вівторок, 15 листопада, село Руденівка, залізнична станція. На годиннику 11:30. Директор руденківської школи Андрій Дігтяр та кілька учнів біля входу до зали очікування налаштовують апаратуру — колонки, мікрофони. За годину перед станцією має пройти концерт під відкритим небом на честь пуску першої електрички. З боку залізничних колій дме холодний вітер, який пробирає до кісток. Руденківські школярки перевіряють мікрофони, виконують по куплету пісні та ховаються у зал очікування — грітися.
Із дверей станції виходить її начальник Євген Божинський. Оглядає усе навколо оком господаря. Станція до прийому першої електрички готова. І зал очікування, і ліхтарі понад пероном прикрашені повітряними кульками. На стіні приміщення станції — великий транспарант: «Електрифікована дільниця Полтава-Кременчук-Бурти — внесок у майбутнє країни!». Євген Божинський дає якісь останні настанови і поглядає на годинник.
— Електричка вийде з Полтави об 11:45, — повідомляє начальник станції, — за півгодини — о 12:15 — буде у нас. Стоятиме 30 хвилин.
Ближче до 12:00 біля приміщення станції збираються кілька сотень жителів Руденківки — учні місцевої школи, пенсіонери, колишні та нинішні працівники залізниці.
— Дивна справа, руденчани прийшли подивитись на поїзд! — посміхається Андрій Дігтяр. — Начебто вони весь вік біля залізниці живуть і мали б надивитися. А все одно цікаво.
О 12:00 розпочинається урочистий мітинг. Слово надають першому заступнику начальника Полтавської дирекції залізничних перевезень Андрію Жовковському. Той виходить до мікрофону і кілька хвилин говорить про значимість моменту, про нелегку роботу залізничників, які наближали день пуску першої електрички. Взагалі, за словами виступаючого, важко переоцінити значення проведення електрифікації. Тепер у недалекому майбутньому електрифікованою ділянкою Полтава-Кременчук зможуть рухатися швидкісні пасажирські потяги.
Доки він говорить, чергова по станції повідомляє про те, що на першу колію прибуває електропоїзд. Люди зустрічають оголошення загальним хвилюванням. Дехто стає на край платформи і вглядається у той бік, з якого має показатись електричка. Її поки що не видно. Тим часом біля мікрофона виступають представники місцевої влади — голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс, голова районної ради Володимир Левицький. Коли слово передають начальнику станції Євгену Божинському, вдалині показується «голова» електрички. Озброєні фотоапаратами та мобільними телефонами, громадяни намагаються якнайближче підійти до краю платформи, аби зафотографувати історичний момент. Працівники станції прохають їх відійти, аби, не дай, Боже, не потрапити під потяг.
І ось, нарешті, лунає врочиста музика. Усі люди розвертаються у ту сторону, звідки вже чути гудок електропоїзда, і завмирають. Маленька червоняста плямка на очах починає збільшуватися. І перетворюється на «голову» електропоїзда, який наближається до станції. Спереду на електричці прикріплено транспарант — «Електрифікована дільниця Полтава — Кременчук — подарунок Полтавщині від залізничників!». Електропоїзд наближається і загрозливо гуде, відганяючи допитливих глядачів від краю платформи. Ті відсахаються назад. Просто-таки фільм братів Люм’єр «Прибуття поїзда».
Електричка підходить до станції. Червоні вагони один за одним повільно пропливають повз натовп схвильованих жителів Руденківки. Ті махають пасажирам руками і вигукують щось вітальне. Діти розмахують різнокольоровими кульками. «Наші у першому вагоні, пішли зустрічати», — говорить літній чоловік своїй супутниці. І вони активно проштовхуються туди, де зупиняється перший вагон.
Поїзд нарешті стає. Із вагонів виходять провідники та перші пасажири. Усі їх фотографують, неначе якихось відомих зірок. Вони ніяково посміхаються, але таки позують.
Електропоїзд стоїть на станції близько півгодини. У цей час просто перед приміщенням станції учні Руденківської школи дають концерт для своїх односельців і залізничників, які були причетні до електрифікації. Надворі досить холодно. Не те що співати — стояти холодно. Але учні співають і співають гарно. Їх знімають на фотоапарати пасажири та провідники електропоїзда. І змерзлі руденчани охоче пританцьовують на вимощеній плиткою платформі. Глядачі почергово поглядають то на співаків, то на електричку, не знаючи, на що ж все-таки треба дивитись. І ось чергова по станції оголошує відправку поїзда і прохає пасажирів зайняти свої місця. За хвилину електричка рушає. Жителі Руденківки підходять до краю платформи і махають руками на прощання. Перша електричка пішла. Далі її приїзди і від’їзди стануть буденними і звичними, але цей — перший — був для села справжнім святом. Як колись для глядачів перші фільми братів Люм’єр.
