Батьки, діти, взаєморозуміння

Щоб з дитини виростить людину, потрібно сили і ума,
Не бійся похвалить дитину, а бійся скривдить задарма.
У роботі практичного психолога є досить багато різноманітних проблем. Одна з найбільш актуальних, найважливіших — взаєморозуміння між батьками і дітьми. Проблема стосунків між найближчими і найдорожчими людьми настільки глобальна, важка і складна, що цієї невеличкої статті зовсім недостатньо для її повного вирішення. Та все ж спробуємо де в чому розібратись.
Отже, якщо у вашої дитина змінилась поведінка (в гіршу сторону); погіршало навчання; поведінка стає демонстративною (все робиться на «зло»); у дитини з’явились шкідливі звички; у стосунках з усіма — конфлікти на «рівному місці»; асоціальна поведінка; дитина тікає з дому; обманює; з’явилися друзі, які вам не подобаються; дитина «замикається» в собі — це все ознаки поганого взаєморозуміння (або взагалі його відсутності) між батьками і дитиною.
Звичайно, що всьому вище сказаному обов’язково є причини. Назву найбільш характерні:
— небажаність дитини для матері ще до вагітності;
— необізнаність, непідготовленість батьків до виховання дітей;
— нездорове, нереальне бажання батьків «зробити», виховати свою дитину «ангелом», ідеальною людиною і «виправити» всі свої прорахунки (не допустити, щоб ті були у дітей);
— неусвідомлення батьками того, що хоч дитина і їх «продукт», але це зовсім інша людина, в якій «перемішано» генетичне спорядження від діда-прадіда по обох лініях;
— дитина народилась, росте і розвивається в зовсім інших культурно-історичних умовах, ніж батьки;
— незнання і невраховування батьками вікових особливостей дітей;
— перенесення конфліктних стосунків між батьками на дітей (бачення в дитині свого опонента, особливо, коли дитина схожа на нього);
— поява у дитини думки, відчуття непотрібності (на підсвідомому рівні) із-за народження братів, сестер; розлучення батьків; появи «нового» батька, матері;
— побиття дітей;
— постійна критика дитини, навіть у дріб’язкових справах (негативне ставлення);
— непосильні вимоги у навчанні і іншій діяльності;
— психотравмуючі ситуації.
Як бачимо, причин дуже багато, і вони, як правило, не існують самостійно, а тісно переплетені і взаємопов’язані. Якщо до цього додати те, що дитину не розуміють у школі чи друзі та оточуючі, то її життя стає нестерпним, незрозумілим і безглуздим. Який же вихід із ситуації?
Перш за все — не потрібно панікувати, робити поспішні висновки і намагатись знайти винних. Успішному вирішенню проблеми це не допоможе! Бо «стіну непорозуміння» будують поступово, непомітно всі — батьки, діти, батьки батьків, учителі, друзі і т. д. Кожен «кладе» свою цеглинку і поступово виростає ціла стіна, за якою вже ніхто нікого не лише не бачить, а й не чує. Головне в тому, що цю стіну, при бажанні, можна розібрати. Першу цеглину повинні прибрати батьки, адже в більшості випадків — це їх прорахунки. Саме з аналізу цих прорахунків потрібно починати жити по-новому.
Наступним кроком має бути віра в дитину. Віра в те, що з неї виросте хороша людина. Яка б не трапилась «пригода» з вашою дитиною, що б вона не «натворила» — це ще не означає, що так буде весь час. Дитині властиві не лише необдумані кроки, а й помилки, яких ви, будучи дорослими, робите, можливо, більше, ніж вона. Дитина росте, розвивається, переростає по своєму життєвому «руслу», але наші втручання (чи невтручання) призводять до того, що «русло» змінює свій природний напрямок на неприродний (не їй властивий). Якщо ви в своїй дитині будете бачити лише погане і будете їй на кожному кроці це повторювати, нагадувати, то вона саме такою і стане (якщо у вас будуть «помічники» в школі, то цей процес буде прискореним і «ефективнішим»). Не розцінюйте якісь вчинки дитини як вирок долі, попробуйте зрозуміти, чому так трапилось і для чого дитина так вчинила. І ви багато чого зрозумієте, а зрозумівши, будете зовсім по-іншому реагувати. Відповідно зміниться і реакція дитини. Діти часто роблять вчинки, якими «перевіряють», чи потрібні вони батькам, чи люблять їх. Вони навіть хворіють через те, щоб їм більше приділяли уваги!
Ніколи не порівнюйте якихось якостей своїх дітей (не протиставляйте) і не дорікайте ними дітям. Намагайтесь не говорити подібних фраз: «А я в твої роки…» і т. п. Ваша дитина — це зовсім інша людина, і вона не тільки не може бути такою, як ви, а і взагалі може мати інші якості, ніж у вас. Пам’ятайте, що найболючіші, найдошкульніші образи для дитини — від батьків. Вони мають надзвичайну руйнівну силу! Знаю це з практики спілкування з дітьми. Батьки часто протиставляють одну дитину іншій: одна «гарна», а друга «погана». Не слід шукати гарне і погане, добре і недобре, кожна дитина має свої як позитивні, так і негативні якості.
Надзвичайно важлива довіра дитині. Якщо до цього ви не довіряли дитині, то не чекайте від неї швидкого «результату». Тут потрібні час і терпіння. Дитина відчуває віру не на словах, вона, як музикант, відчуває фальшиву ноту, відчуває вашу фальшиву поведінку чи вчинки, нещирість. Дитині потрібно довіряти і тоді, коли вона не зовсім виправдовує вашу довіру.
Намагайтесь хвалити дитину за любу вдалу дію чи вчинок, успіх. Це придає дитині сил і виробляє впевненість. Пусте хваління виховує самовпевненість.
Ефективним методом покращення взаєморозуміння є виконання спільної роботи (будь-якої). У роботі ви багато чого побачите, помітите, відчуєте, зрозумієте у вашій дитині і в собі також. Спільна робота породжує теплі, довірливі стосунки, дає можливість дитині розібратися в собі, у батьках.
Дуже важливо для взаєморозуміння, щоб ваші слова мали роз’яснення (пояснення). Наприклад, якщо ви думаєте, що вам щось можна, а дитині — ще ні, бо вона багато чого не розуміє (чи рано), ви глибоко помиляєтесь. Те, чого дитина не розуміє, заміщається передчуттям, сумнівом, інтуїцією, а головне — це збільшує дистанцію між вами і дитиною. У цій ситуації краще роз’яснити, ніж просто заборонити.
Більшість батьків хочуть, щоб їх діти не повторили в своєму житті їх помилок, намагаючись всіма силами застерегти від цього дітей. Чим більше застерігають, тим більше проявляється ефект бумеранга: все повторюється, як у батьків. Основною причиною такої ситуації є «сліпі» заборони батьків будь- чого без пояснення дитині, чому це робиться і для чого. «Допомагають» у цьому і не виправдані фантазії батьків — що може бути, що може трапитись. Батьки так далеко заходять у своїх фантазіях, що в дійсності немає і десятої долі того, що вони собі нафантазували, але ж цеглину покладено, та ще, можливо, і не одну!
Потрібно проаналізувати ваші домагання щодо навчання дитини.
Якщо ваші вимоги не відповідають можливостям дитини, то це може обернутись лише непорозумінням, проблемами із здоров’ям.
Психотравмуючі ситуації, яких досить багато трапляється, особливо в цей жорстокий і агресивний час, також беруть найактивнішу участь у побудові стіни непорозуміння (дитина пережила якусь психотравмуючу ситуацію, їй потрібна підтримка, допомога, а ми не лише не помітили цього, а ще й «добавляємо» своєю неуважністю чи заклопотаністю і т. п.). Бувають такі травмуючи ситуації, коли дитині може допомогти лише спеціаліст, але батьки в більшості випадків не звертаються.
На завершення хочу сказати, що вище наведена інформації не дає вичерпних рекомендацій (порад) для конкретної сім’ї, конкретної дитини і конкретної життєвої ситуації. Це свого роду схема, дотримуючись якої та маючи велике бажання і терпіння, можна змінити життя своє і дитини на краще.

Логін:
Пароль:
запам'ятати