У переддень 78-ої річниці пам’яті жертв Голодомору на міському кладовищі зібралось безліч кобелячан, котрі прийшли вшанувати пам’ять загиблих під час цього страшного голоду.
Мітинг-реквієм розпочався о 15:30. Біля пам’ятника жертвам Голодомору зібралось безліч кобелячан. У більшості в руках були квіти, а в декого — невеликий пучечок колосків пшениці.
Першим надали слово голові райдержадміністрації Анатолію Таранушичу.
— Мабуть, в Україні не знайдеться жодного жителя, — каже Анатолій Олексійович, — хто б не погодився з тим, що 1932–33 роки були найстрашнішими роками в нашій історії. Це та сторінка в історії нашої держави, яка на сьогодні перевернута. Та ми і прийдешні покоління ніколи не повинні її забувати. На ті роки, про які історики кажуть, що були неврожайними, насправді, зерна вистачило б на і на 1932, і на 1933 роки. На той час, це, звичайно, була злочинна політика по відношенню до нашого народу, яка призвела до страшних наслідків.
Далі слово взяв міський голова Олександр Ісип.
— Так, це дійсно чорна сторінка в історії нашого народу, — каже Олександр Михайлович. — Кожен українець, який відчуває себе належним до нашого народу, повинен ці дні пам’ятати, брати участь у заходах щодо вшанування пам’яті, які проводяться для того, щоб передати майбутнім поколінням ту пам'ять, яку ми несемо. Думаю, кожен з нас повинен не лише пам’ятати про чорні роки нашої держави, а й повністю їх розуміти, аналізувати і правильно передати наступним поколінням.
Після слів виступаючих ведучі оголосили хвилину мовчання. Майже кожен з присутніх запалив свічку чи лампадку і тримав їх у руках. Після хвилини мовчання протоієрей Василь Сверлович провів панахиду по всіх загиблих під час Голодомору. А в цей час недалеко від імпровізованої сцени розрізали на маленькі шматочки велику хлібину. Дівчата у народному вбранні роздавали по шматочку кожному, хто був присутній на мітингу. А присутні в свою чергу поклали квіти, снопики пшениці та лампадки до пам’ятника жертвам Голодомору.
Атмосфера мітингу була напрочуд сердечною та зворушливою. Здавалося, вона нікого не залишала байдужим. Адже ця трагедія торкнулась майже кожного з нас. Мітинг завершився, коли надворі вже стемніло. Та запалені лампадки ще довго світили, немовби символізуючи невмирущу пам’ять сучасників про своїх далеких родичів.
