Кожен українець має бути обізнаний з історією свого народу, мусить знати, як жили наші діди і прадіди, за що вони боролися і як будували собі ліпшу долю. Для того, щоб краще знати традиції українського народу, його обрядовість та свята, було прийнято рішення збиратись у сільському музеї, що розташований у Комендантівській школі. А оскільки до нас прийшло із давнини цікаве свято Андрія Первозванного, то в цей день поспішали до музею і школярі, і їх бабусі, адже вони могли згадати минуле і всі разом відновити стародавню традицію святкового дійства. До господи, в якій гостинно приймали сільських дівчат тітка Марія (Ірина Бейцун), баба Ганна (Каріна Бейцун) та дівчина Оленка (Альбіна Онищенко), завітали жіночки, щоб розповісти про розваги, які відбуваються цього дня, про те, як жартували в давнину парубки — знімали хвіртки, розбирали клуні, підпирали хатні двері, витягували вози з двору, і про різні види ворожіння. А дівчата традиційно місили тісто, готували різноманітні пампушки і,звичайно ж, калиту. Потім її підвішували на червоній стрічці до рогача, а парубки, проїхавши на коцюбі, намагались відкусити від неї шматок. Потім дівчата ворожили, сподіваючись пізнати свою долю, пригощали пампухами собаку Сірка — чию пампушку він схопив, та дівка першою і заміж вийде. Так святкували Андрія в комендантівському клубі — з веселощами і жартами. А ще завідуюча музеєм частувала гостей та учасників варениками і гарячим чаєм.
І, звичайно, линули пісні. Як писав Олесь Гончар: «Ніщо так не єднає націю, як пісня». Народні, веселі, жартівливі і трагічні, сповнені натхненної лірики і глибокого драматизму. У кожного залишають вони свій, неповторний слід, пробуджують мрії і благородні прагнення, повертають до невичерпних криниць минулого. Вони — духовний міст між минулим та сучасним. У них — голос віків.
Із задоволенням учні школи під керівництвом Ольги Городецької виконували українські народні пісні. А потім, наперебій змагаючись, називали колискові, колядки, щедрівки, веснянки, весільні пісні. Дуже приємно було слухати, як співали діти разом зі своїми батьками, бабусями. Зворушила душі присутніх учениця другого класу Ліза Харук, що заспівала пісню «Час рікою пливе». А навчила її співати народних пісень бабуся Галина, вона теж була на святі, поруч із онукою.
Свято закінчилося, але ми не прощалися. Ми говорили: «До нової зустрічі!»
