У кінці року представники районної влади неодноразово наводили цю цифру при зустрічі з мешканцями району. Але, незважаючи на те, що у соціальну інфраструктуру Новосанжарщини вклали таку велику суму грошей, залишились люди, які не відчули якісних змін на краще.
З одного боку — все дійсно так, як говорять представники влади. У соціально-економічний розвиток району дійсно вкладені великі суми, про які у минулі роки не доводилось і мріяти. Протягом року по всьому району ремонтували школи, дитячі садки, заклади культури та медицини. У 2011 завершили будівництво газових перемичок, які дозволять зменшити навантаження на газову систему району і навіть у сильні морози забезпечити населення теплом. Усе це так.
Але, не дивлячись на значний перелік зробленого, деякими мешканцями району зміни на краще лишилися непоміченими. Чому? Усе просто. Не варто зайвий раз писати, що культура на селі останніми роками серйозно занепала. І до місцевого клубу на якесь свято давно вже не збирається усе село. А якщо селянин не ходить до клубу, то він і не оцінить якість проведеного ремонту, не побачить встановлених вікон, відштукатурених стін чи заміненої підлоги.
Не всі мешканці району, на щастя, мають хронічні хвороби. Тому до лікарів звертаються нечасто. А якщо і настає така потреба, то частіше їдуть до Нових Санжар чи, навіть, Полтави. Тому для цих людей так і залишиться відкриттям, що у сільському ФАПі чи амбулаторії цього року зробили ремонт. І дії влади, яка вклала у цей ремонт гроші — бюджетні чи спонсорські — така людина не оцінить: «А що мені той ФАП, якщо я у нього не ходжу?».
Не всі, знову ж таки, ходять до школи чи дитячого садка. Але практично в усіх є діти та онуки, які ці заклади відвідують. Тому принаймні від них батьки та дідусі можуть дізнатися, що у школі стало тепліше через нові встановлені пластикові вікна чи стало зручніше ходити через переобладнаний ґанок. Але навіть і це не завжди тішить мешканців району. Адже коштів все одно на все не вистачає. І на ремонти класних кімнат, як правило, здають ті самі батьки чи дідусі-бабусі. А для них здана сотня гривень дорожча, ніж 10 тисяч, виділених із бюджету.
Будівництво газових перемичок також помітили далеко не всі. Газ як горів у хатах, так і горить — нічого ж не змінилося. Це якби, не дай, Бог, не вистачило б тиску і піврайону у морози лишилося б без синього палива, тоді про це заговорили б усі.
Тому й виходить, що, не дивлячись на згадані 20 мільйонів, деяких мешканців району економічні реформи так і не зачепили. Наприклад, тих, хто зараз сидить без роботи. Адже ні для кого не секрет, що у нашому сільськогосподарському районі зайнятість людей є сезонною. У зимовий період частина працюючих стає на облік до служби зайнятості, частина просто сидить удома. У так званих депресивних селах району дехто сидить без роботи і влітку. От для цих людей, не зважаючи на ремонти дитсадків, шкіл, ФАПів та будинків культури, якісно нічого не змінилося. Адже їм перш за все треба заробити грошей, а вже потім — навчати та виховувати дітей, лікуватись від хвороб та ходити на концерти. А якогось виробництва у районі поки що відновити не вдалося. Чи залучити якихось спонсорів, які б збудували щось нове і створили робочі місця для мешканців району.
Сьогодні районне та обласне керівництво планує переорієнтувати виключно аграрні підприємства на відродження тваринництва. Тоді робота у них перестане бути сезонною і можливість працевлаштуватись отримає значно більша кількість людей. Але вже зараз очевидно, що швидким процес не буде — навіть за згоди із боку аграріїв, котрим зараз повертатись до тваринництва не надто вигідно. Адже для цього потрібно збудувати приміщення для утримання худоби, устаткувати їх сучасним оснащенням для доїння та зберігання молока. Навряд чи хтось у 21-му столітті буде доїти корів руками чи вичищати сапкою кізяки. А це все — гроші аграріїв, які їм потрібно буде вкласти у не таку вже й близьку перспективу. Але якщо сільгоспвиробники таки на це підуть і тим самим створять нові робочі місця, то ці зміни вже навряд чи лишаться кимось непоміченими. Але для цього у район треба вкласти ще не один мільйон. А може, навіть і не 20.
