Багато людей є самотніми — без своїх других половинок. Чому так стається і що є цьому причиною? Ми дізнавалися на конкретних життєвих ситуаціях реальних молодих людей.
Останнім часом спостерігається негативна тенденція до зростання кількості самотніх серед молодих людей в Україні. Одні це пов’язують з тим, що ми йдемо таким чином до стандартів Європи, де жінки в середньому одружуються в 27 років, а чоловіки в — 30. Другі запевняють, що в нас поступово зникають сімейні цінності, натомість на перше місце виходить кар’єра. Треті — що молодим людям просто лінь шукати другу половинку, бо все це — зайвий клопіт. А зараз життя веселіше, простіше, а без коханої особи, про яку треба піклуватись, купувати дарунки і т. д. — тим більше. Треба жити в своє задоволення — закликають численні рекламні ролики та фільми. І під впливом цих та інших чинників просто непомірно росте любов до себе і потреби нашого гігантського «Я». З дня на день… роблячи нас самотніми. Мабуть, можна знайти багато причин, чому молоді люди самотні. Та розглянемо таку проблему зблизька. На прикладах трьох хлопців, які на цей момент з тих чи інших причин самотні.
На дівчину немає часу
Ігор, 25 років. Почнемо з того, що хлопець багато працює. Велику кількість часу забирає робота. Говорить, що кохання не шукає, бо не хоче. Ігор на цьому етапі життя не бачить в цьому сенсу. Саме зараз хлопець намагається реалізуватися у власній справі. Наявність постійної дівчини лише б відволікала. Ігор пояснює:
— Мати постійну дівчину — це зовсім інше. Це треба приділяти їй багато часу та уваги. А наразі на це немає часу.
Говорить, що з душевними проблемами може впоратися цілком самостійно. Елементарно обійнятися, довіритися чи поділитися думками з коханою людиною — хлопець не має потреби. Йому бути одному комфортно. З фізичними потребами дещо складніше. Бо відсутність постійної дівчини напружує. Слідом за цим зізнається, що по-справжньому і не кохав.
— Та і слава Богу, мабуть… Закохані робляться, вибачте, дебілами. А я не люблю людей, які щось роблять, керуючись емоціями, а не мізками. Спостерігаючи життєві ситуації збоку, я не раз бачив, як люди творили щось дурнувате через свою емоційність. А потім просто жалкували, бо не думали головою в той момент. А чому ж тоді відразу було не подумати? Певно, я ідеально підходжу, щоб одружитися по розрахунку. (Посміхається).
Говорить, що почне шукати дівчину хіба лише тоді, коли набридне бути самому. Просто так — від нудьги. А, можливо, станеться так, що одного дня закохається по самі вуха. Це трапляється навіть із найбільш раціональними людьми.
Самотній, бо… надто розумний
Павло, 29 років. У героя цієї історії складніша життєва ситуація. Хлопець хворий на ДЦП. Та, не дивлячись на це, багато читає, займається програмуванням і створенням сайтів. Постійно знайомиться з дівчатами через сайти знайомств у надії знайти свою долю. Говорить, що дівчата цікавляться ним, їм він подобається доки… не приходять до нього і не бачать, що він хворіє. Павло розповідає:
— На сайті знайомств, без фото, вже пару разів знайомився з дівчатами і вони йшли до мене додому. Як треба довіряти людині, щоб так відразу прийти в гості? І не прості дівчата, всі розумні, кожна з вищою освітою. Але в реальності між нами лишається дружба. Вони всі зі мною до цих пір дружать.
Перепоною на шляху до щастя для хлопця є проблеми з вимовлянням слів. Та що там слів, навіть, поїсти самостійно хлопець не може. Це відлякує потенційних супутниць життя. Говорить, що хотів би подарувати квіти чи зготувати вечерю, як це люблять дівчата. Але не має такої фізичної можливості. Може хіба що дати гроші на ці всі речі, щоб дівчина могла їх собі купити.
У свою чергу, хлопець мріє про дівчину. Розповідає:
— Та я вже навіть знайшов ту, яка мені подобається. Все повністю: характер, голос, фігура, очі, волосся. Мені навіть подобається дивитися, як вона йде, її рухи. Свариться — і то люблю слухати. Але вона хоче багатого — мільярдера. Вона руденька, 165 сантиметрів зросту, фігура краща, ніж у моделі. А те, як вона говорить… Я би слухав її вічно. А вона мені — «Ти друг, Павло!».
Зі свого боку хлопець теж вимогливий: знайомиться переважно з красивими, стрункими дівчатами. Говорить: якщо вибирати, то не любить гладких, знайомиться з красунями тому, що простіші дівчата вже всі зайняті. Красуні ж перебирають і мають трохи вільного часу. І взагалі, говорить: «Хто сказав, що красиві дівчата не для мене?!» Але часто такі дівчата шукають так званих спонсорів. А Павло цим вимогам не відповідає. Цікавлюся, чому хлопець не шукає собі дівчину з аналогічною проблемою, яка є в нього. Говорить, що теж з такими дівчатами знайомиться. Але, дізнавшись, що в хлопця теж ДЦП, вони пропонують дружбу. Говорить, що такі дівчата, очевидно, як і здорові, очікують на красеня принца на білому коні. Мабуть, як і герой нашої статті, цілком того не усвідомлюючи, — на принцесу. Але при цьому сам хлопець зазначає, що треба бути не такими перебірливими. Особливо дівчатам. Після цього хлопець ділився, що був на черговому сайті, де відписав своїм новим знайомим. Хлопець підкреслює, що йому там пишуть усі красиві. Його мати, зазираючи на екран комп’ютера, тільки сказала:
— Такі всі красиві… Да-а-а, а ще гарнішої не міг вибрати?
Сам хлопець вбачає причину самотності молодих людей в тому, що особи, які самотні… надто розумні.
— Їхня самотність — сто відсотків, як говорять, через «горе от ума», — переконаний хлопець. — Їм важко когось знайти.
У хлопця є такі дівчата.
— Дуже гарні, але занадто багато думають, — запевняє далі Павло.
Хлопець говорить, що і сам такий. У нього була навіть можливість уже одружитися. Але почав роздумувати над всією цією ситуацією, чим усе зіпсував.
Та все ж, хлопець не покидає надії, що йому колись запропонують не чергову дружбу, а скажуть очікувані слова: «Я тебе люблю».
«Дівчата люблять випити, покурити, а мені такої не треба»
Мирослав, 26 років. Усі ми знаємо, що села пустіють, молодь із них виїздить. А тим, хто лишається, важко приходиться на селі виживати, не те що знаходити другу половину. Мирослав — представник тієї частини молоді, яка лишилась на селі. Хлопець тричі знайомився з дівчатами. Та, поспілкувавшись трохи, вони розходились, так і не почавши серйозних стосунків. Дівчата прохали лишитися друзями, бо дізнавалися, що в хлопця нема машини чи великих статків. Одна з них обманювала його. Переконувала, що дуже релігійна, не п’є, не палить, регулярно ходить до церкви. У реальності ж виявилася зовсім не такою. Хлопець не забажав спілкуватися з дівчиною, яка починає стосунки з брехні. Здавалося б, справедливо. Та, в свою чергу, хлопець висуває до дівчат досить суворі вимоги в наш прогресивний час. Він, наприклад, викладаючи оголошення, зазначав, щоб дівчина була максимум з міста Полтави, яке практично поруч. Їхати кудись далеко — у сусідню область, наприклад, не захотів, бо це зайвий клопіт. Не розглядав варіантів знайомства із жінкою з дитиною, бо просто не хоче ростити чужих дітей.
Хлопець говорить:
— Ну де таких дівчат знайти, які мені потрібні? Я шукав, але їм треба багатенького, при грошах, з машиною. Дівчата люблять випити, покурити, а мені такої не треба. І як шукати саме тих? Я шукав — та якісь попадалися не ті. Та я надіюся знайти таку дівчину, яку я хочу.
Тим часом, хлопець не відвідує заходів, де буває молодь, зменшуючи таким чином можливість знайти оту єдину. Одного разу Мирослав мав можливість поїхати до друга в іншу область України. Але, перебуваючи там, лише допомагав другу по господарству, хоч міг би, скориставшись моментом, познайомитись з місцевими дівчатами. А там, можливо, зустрів би і свою долю? Але хлопцеві, схоже, більш до вподоби позиція «лежачого каменя», який спокійно чекає, доки ж під нього потече вода. Мирослав, напевно, чекає, доки обраниця сама знайде його і запропонує поєднати долі.
«Любов не горда, не егоїстична…»
Як бачимо, всі випадки різні. Та все ж, можна зробити для них певний висновок. Усі ці молоді люди, якщо не змінять свого світобачення, певно, лишаться самотніми. Першому — Ігорю — достатньо хоча б захотіти знайти свою половинку і виділити час для неї. А також по-іншому подивитися на таке почуття, як кохання.
Другому хлопцеві — Павлові — цього недостатньо. Винне у цьому фізичне обмеження. Але, ніби забуваючи про це, хлопець спрямовує всі свої сили на знайомства переважно із красунями, а не з дівчатами з подібними проблемами. А можливо, йому потрібно було б просто познайомитись із дівчиною не такою красивою і не з такою витонченою фігуркою. Адже шанси на одруження з красунею (подивимося правді у вічі) дорівнюватимуть нулю. А дівчина не з ідеальними фізичними параметрами може бути більш душевною та доброю і стати для хлопця тією єдиною і неповторною, яка, зрештою, погодиться бути його дружиною.
У третьому випадку Мирослав теж виявляє завищені вимоги до дівчат. І, в свою чергу, теж не показує, що міг би поїхати за милою на край світу, як часто пишуть романтичні книжки. Стали молоді хлопці дуже практичними в питаннях кохання: щоб дівчина мала тонку талію, щоб не забирала багато часу, щоб жила не дуже далеко… Звісно, дівчата не поводять себе краще: шукають вигіднішого жениха, бо жити бідно не хочуть. І жити на селі відмовляються, бо не бажають тяжко працювати. І хворого чоловіка їм не треба, бо потрібно доглядати, а це — зайві клопоти, які заважають жити так легко, як хотілося б.
У той же час здається, що якби кохання чекали і шукали без різних поставлених вимог, його б можна було зустріти швидше. «Любов не горда, не егоїстична, а ще вона ніколи не шукає вигоди», — говорять мудреці. Мабуть, коли одинокі люди перестануть ставити завищені вимоги до кохання, стануть відкритішими до зустрічі з ним, то, певно, одинокі серця знайдуть врешті свою половинку. І обов’язково будуть щасливими.
