Один мій товариш придумав для себе розвагу. Він заходить у публічне місце, найчастіше — у магазин, і ніби знічев’я промовляє: «А ви чули, Юлі погано стало?» І замовкає, насолоджуючись моментом. У майже ста відсотках випадків присутні миттєво піддаються на інтелектуальну провокацію і починається справжній рейвах. Продавець кричить: «Так їй, падлюці, і треба!» Покупці захищають: «Бач, як її ті гади бояться! У тюрму посадили і труять бідолашну.» За словами товариша, в моменти, коли політична «дискусія» досягає апогею, можна сміливо цупити все, що лежить на полицях магазину, або обчищати кишені покупців. Настільки люди стають неадекватними, далекими від реального життя. Мій товариш цього не робить, він не злодій. Він тихенько купляє потрібний йому крам і йде, задоволений викликаним ефектом і самим собою.
Усе це було б дуже смішно, якби не було так сумно. Якщо задуматись, то чим, приміром, відрізняється телевізійне шоу «Дом-2» від шоу під умовною назвою «Тюремне ув’язнення Тимошенко»? Як на мене — майже нічим. І нехай не ображаються на мене прихильники і симпатики Юлії Володимирівни. Ні, не бажаю їй довгої тюремної долі і щиро співчуваю. Але чомусь більше співчуваю тим тисячам ув’язнених, яких не показують у щоденних телевізійних новинах. Їм точно живеться гірше, аніж Юлії Володимирівні.
А ось що спільного у «Дому-2» і «Шоу із тюрми»? І перше, і друге однаково далекі від реального життя, від справжніх, а не надуманих, проблем як маленького українця, так і всієї держави в цілому. І всі оті пісенні, танцювальні, політичні, реаліті та інші шоу мають на меті лише одне: знівелювати справжні знання, справжнє мистецтво, справжню ідеологію.
Герман Гессе у своєму романі «Гра в бісер» назвав усе оце, що нині відбувається в Україні і світі, фейлетонною добою. Це коли вже забуті справжні знання, немає справжніх авторитетів, знецінені життєві вартості, зникає справжня культура і дисципліна духу. Це коли вчать жити невігласи, коли згадують про Геніїв лише у зв’язку з тим, із скількома жінками вони переспали або які, вибачте, труси носили.
Герман Гессен, печально описуючи фейлетонну добу, все ж залишався оптимістом. Він казав, що завжди залишається купка людей, які зберігають справжні культурні та життєві цінності.
Не знаю, хто додавав оптимізму класику німецької і світової літератури. Особисто мене надихнув міліціонер. Так-так, справжнісінький, не з телевізійного шоу, а з Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ.
Ми зустрілися після того, як у світ вийшов минулий номер «ЕХО» із редакційною про віслюків і реп’яшки. Міліціонер підійшов і запитав: «Не боїшся бути незрозумілим? Не всім попіл Клааса стукає в серце!» Він читав «Легенду про Уленшпігеля»!!! І слава Богу — «Дом-2» ще не переміг.
Читайте також:
