Соборність, тобто об’єднання в одне ціле всіх земель, що заселяють українці — чудова ідея. Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння відноситься до часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займалися українські гетьмани Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик, кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. У вісімнадцятому — на початку двадцятого століть українські землі були поділені між Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною. У результаті цього український народ не мав можливості здійснити своє прагнення побудувати власну державу.
День Соборності запроваджено у 1999 році указом Президента України, враховуючи політичне й історичне значення об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української народної республіки (ЗУНР) у 1919 році для створення єдиної соборної Української держави.
Акту злуки передували створення незалежних держав на території Східної та Західної України. 22 січня 1918 року у Києві Центральною Радою було проголошено самостійність УНР, а 1 листопада 1918 року українські січові стрільці організували збройне повстання на Галичині і 13 листопада була офіційно проголошена ЗУНР.
1 грудня 1918 року у Фастові між УНР і ЗУНР був укладений передвступний договір про державну єдність Галичини і Наддніпрянської України. Проголошення Акту злуки відбулося 22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві. Вранці місто набуло святкового вигляду. На будинках, державних установах майоріли національні синьо-жовті прапори. Вхід із Володимирської вулиці на майдан прикрасила тріумфальна арка, увінчана старовинними гербами України та Галичини. Під звуки музики сюди підходили українські військові підрозділи, підходили люди. З усіх київських церков прибули хресні ходи. Опівдні прийшли члени директорії УНР, Трудового Конгресу України, делегація ЗУНР, духовенство з хоругвами. Було виконано національний гімн «Ще не вмерла України».
Урочистості розпочалися промовою голови делегації ЗУНР Л. Бачинського. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський оголосив вірчу грамоту. Після цього Л. Бачинський вручив прочитану грамоту Голові Директорії В. Винниченку, який привітав делегацію ЗУНР і вказав на значення Акту соборності. Член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал Директорії про злуку УНР і ЗУНР, у якому, зокрема, говорилося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Україна в одну велику Україну. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка». Духовенство на чолі з архієпископом Аганітом відправило молебень на честь цієї історичної події. ЗУНР отримала назву Західна область УНР (ЗОУНР).
Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до кінця. Директорія та її уряд під натиском радянських військ залишили майже всю територію України. Північна Буковина була загарбана Румунією, Закарпаття — Чехословаччиною, Східна Галичина вела боротьбу проти польських військ. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства — міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна. Потрібно було мобілізувати зусилля на боротьбу за збереження УНР. Ця ситуація нагадує події останніх років, коли «помаранчеві» політики на майданах публічно присягалися у відданості ідеалам, які потім зраджували, не зумівши поставити національні інтереси вище власних, вузькопартійних.
І зараз, вперше за багато років, парламент, уряд, президент діють злагоджено, не витрачаючи часу на дріб’язкові суперечки. Влада діє відповідально, виконує обіцяне, чого не можна сказати про «любих друзів» на чолі з колишнім президентом.
Возз’єднання всіх українських земель відбулося у вересні 1939 року і остаточно закріплене у повоєнний час. Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід у пам’яті українців. Єдність народу в боротьбі за незалежність продемонструвала світові Україна 21 січня 1990 року, коли тисячами українців було організовано «живий ланцюг» між Києвом і Львовом. Вони взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки.
Утворення незалежної Української держави в 1991 році ознаменувало початок нового етапу в утвердженні суверенітету і соборності українських земель. Україна єдина і незалежна — це надбання попередні поколінь. Підростаюче покоління повинне знати свою історію і працювати так, щоб наша Батьківщина була сильною, квітучою і багатою. Всі ми відчуваємо себе причетними до великої родини — до України, до українського народу! У єдності — наша сила і стабільність, лише разом ми зможемо подолати всі труднощі.
