Адже, за їх словами, над скульптурами працювали відомі в Україні художники і для робіт брався надміцний високоякісний матеріал, якщо не помиляюся, кримський вапняк.
Минулого тижня випадково пройшлася алеєю. Не говорю, вже, чи впізнає сам Микола Васильович частину своїх героїв, того ж Носа, наприклад, але двоє літніх перехожих довго мізикували біля скульптури, перебираючи в пам'яті твори видатного письменника. Не додумалися.
Усі персонажі з білого каменю (дуже «гармонійно» з бронзовим монументом їхнього творця) до половини затьопані багном, бо встановлені прямо в грунт.
А от Панночці не пощастило найбільше. Не тільки тому, що із самого початку автор умостив її якось незручно, неприродно, наче зібралася прес качати голяком на незрозумілому постаменті. На труну не схоже.
Сьогодні молода вродлива (щоправда, у скульптора це не дуже вийшло) відьма з короткою зачіскою... лежить з відбитими носом, бровою та позбиваними сосками.
Видовище жалюгідне. Об щербате вже по периметру ложе полтавці, схоже, обчищали ноги. Навряд, чи водитимуть сюди туристів полтавські екскурсоводи...
