Державна цільова програма створення оптових ринків сільськогосподарської продукції була затверджена постановою Кабінету Міністрів України 3 червня 2009 року. Вона передбачала проведення комплексу заходів, зокрема, будівництво 25 оптових ринків. Очікувалося, що вони будуть зведені поблизу кожного обласного центру. Та через рік уряд змушений був призупинити виконання згаданої програми, і зараз вона перебуває під реальною загрозою зриву.
Про непросту ситуацію, яка розгортається навколо оптових ринків, і проблеми, з якими вони стикаються, говоримо з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.
- На вашу думку, чому уряд заморозив виконання програми створення оптових ринків?
- Через нестачу коштів. У постанові Кабінету Міністрів № 704 чітко сказано, що це зроблено з метою оптимізації видатків державного бюджету і скорочення кількості державних цільових програм.
Маю зазначити, що доля у програми від самого початку складалася непросто. Вже на другий рік існування вона зазнала суттєвих змін. Зокрема, змінилася стратегія формування мережі цих ринків. Було вирішено розгортати їх будівництво не біля кожного обласного центру, як це очікувалося раніше, а лише поблизу міст-мільйонників. А це значить, що сьогодні фактично йдеться про будівництво лише п’яти-шести оптових ринків.
- Побутує думка, що ідея оптових ринків не спрацювала через відсутність достатнього їх продуктового забезпечення. Що ви скажете з цього приводу?
- Проблема продуктового наповнення ще не перевірена часом. Тому важко сказати, наскільки вона є гострою і як впливає на діяльність оптових ринків.
Як відомо, дотепер ми взагалі не мали оптових ринків. Так, оптовий ринок сільськогосподарської продукції «Столичний», що на околиці Києва, почав будуватися тільки в 2011 році. Він і досі розбудовується. Натомість люди на ринку вже зараз щось продають і щось купують. Поки що ніхто не скаржився з приводу того, що їм бракує сільськогосподарської продукції.
- Ми говоримо про оптові ринки і навіть називаємо деякі з них. Та чи є в Україні оптові ринки? Звісно, якщо виходити з класичного їх розуміння?
- Насправді оптових ринків в Україні немає. Тому що на всіх ринках, які отримали статус «оптових», торгують оптом і вроздріб, і, відповідно, формується дві ціни.
Оптові ринки, за чинним законодавством, виконують кілька вагомих функцій. Зокрема, вони формують оптові ціни, забезпечують логістику руху сільськогосподарської продукції, надають можливість працювати роздрібній торгівлі. Понад усе йдеться про роздрібні торгові мережі, дрібні міські ринки тощо.
Відтак, на оптових ринках мають діяти винятково оптові ціни. І вони повинні розраховуватися лише на оптових покупців. А на оптових ринках торгують і вроздріб. Тому маємо підміну понять: ми називаємо оптовими ринками те, що, по суті, є оптово-роздрібними. А між ними існує суттєва різниця.
- Загальновідомо, що найбільше фруктів та городини в Україні виробляють дрібні сільгоспвиробники. За логікою, оптові ринки мають повною мірою задовольняти саме їх потреби. А як ситуація виглядає насправді?
- За статистикою все виглядає саме так, як ви кажете. Наприклад, особисті селянські господарства вирощують 80-90% картоплі. Вони лідирують і по багатьох інших позиціях. Це якщо говорити винятково про плодоовочеву продукцію.
Одночасно з будівництвом оптових ринків потрібно вирішувати два завдання - формувати навколо них сировинну зону та формувати навколоринкову систему. Йдеться про формування заготівельно-збутових організацій – або кооперативів, або маркетингових груп. Тому що на ринки мають приходити організовані оператори, які працюють за дорученням дрібних виробників.
Правоту такого підходу підтверджує вітчизняний і закордонний досвід. І щоразу, як тільки він ігнорується, ми помічаємо таку картину – на оптових ринках починають домінувати не вітчизняні виробники, а трейдери, які завозять продукцію з інших країн.
На перший погляд, ніби нічого особливого не відбувається. Дехто мислить так – головне, щоб було чим торгувати, і щоб було що купити. Та насправді такий підхід є хибним.
Ситуація виглядає нормально, якщо на оптових ринках головують вітчизняні виробники. Бо ми, купуючи у них продукцію, підтримуємо їх виробництво. Відтак, воно фінансово зміцнюється, технічно і технологічно оновлюється. Наші селяни мають стимули до роботи і зиск від неї, а всі ми – доходи у вигляді податків, які вони сплачують до бюджетів.
Якщо ж на перше місце виходять трейдери, то ми маємо серйозно замислитися над тим – а чи часом десь не припустилися помилки? Бо у такому разі змушені інвестувати в чужі економіки, наповнювати своїми коштами чужі гаманці.
Насправді оптові ринки мають багато завдань, але одне з них - звести інтереси українських сільгоспвиробників і покупців. Як на мене, поки що вони не справляються з його виконанням. Досьогодні на багатьох оптових ринках трейдерів і перекупників можна зустріти частіше, ніж тих, хто реально вирощує плодоовочеву продукцію.
- Як би ви поставилися до того, щоб оптові ринки належали об’єднанням сільгоспвиробників, яких вони покликані обслуговувати? І друге запитання – кому в дійсності оптові ринки в Україні належать?
- Я не володію інформацією щодо того, кому саме належать оптові ринки. Одне можу сказати – вони належать приватним структурам. У цьому полягає українська особливість. Тому що в усьому світі більшість оптових ринків належить або об’єднанням виробників сільськогосподарської продукції, або органам муніципальної влади.
За статистикою Міжнародної асоціації оптових ринків, в Європі лише 7% оптових ринків перебувають у приватній власності. На Американському континенті цей показник становить 13%.
Часто у світі практикується змішана форма власності. Це коли оптові ринки одночасно належать і виробникам сільськогосподарської продукції, і муніципальній владі. Зазвичай, на таких ринках створюються ринкові комітети. До їх складу входять представники органів місцевої влади і сільгоспвиробників. Спільно вони узгоджують всі питання, пов’язані з діяльністю ринків, своєю присутністю на них. Разом вони формують політику діяльності ринків.
Як я сказав, всі без винятку українські оптові ринки є приватними. Виробники сільськогосподарської продукції на них фактично є клієнтами. Вони змушені діяти за правилами, до розробки яких не мають ніякого стосунку і які не завжди відповідають їх інтересам.
— Побудовою мережі оптових ринків Україна наслідує європейський приклад. А як сьогодні в Європі складається ситуація з оптовими ринками?
- Ситуація складається досить цікаво. Європейські експерти заявляють, що на континенті відбулися дві ери. Одна з них тривала до 80-х років минулого століття. Вона характеризується великим підйомом у розвитку оптових ринків.
Після цього в діяльності європейських оптових ринків намітився спад. Нині цю еру експерти називають ерою мереж супермаркетів.
Наведу такий приклад. Оптовий ринок, розташований поблизу Берліна, небезпідставно вважається одним з найбільших в Німеччині. У 60-ті роки він забезпечував місто сільгосппродукцією на 60%. Сьогодні цей показник впав до 15%. Решту поставок сільгосппродукції перебрали на себе супермаркети.
У якийсь момент постало питання – що робити з вмираючим ринком? Адже він невпинно втрачав свою нішу. Вихід знайшли не одразу, але маю сказати – вихід знайшли хороший.
Річ у тому, що близько 30% плодоовочевих павільйонів на ринку орендували турецькі компанії або компанії з власниками турецького походження. Вони завжди контролювали значну частину роздрібного товарообороту плодоовочевої продукції Берліну. Звісно, ці компанії не хотіли залишати своїх позицій на столичному продовольчому ринку і, відповідно, не мали наміру йти з оптового ринку. Тому згодом перетворили його на логістичний об’єкт для перевалок продукції з інших країн.
Інший приклад: у Великій Британії понад 80% плодоовочевої продукції споживачі купують в супермаркетах. Так що проблема щодо подальшої долі оптових ринків назріла і в цій країні.
- Ви говорите про стару Європу. Оптові ринки тут будувалися ще в 40-60-ті роки минулого століття. Але нова Європа і, зокрема, Польща стали активно розвивати оптові ринки зовсім недавно. Тож виходить, що потреба в них ще залишається?
- У Польщі сформовано мережу оптових ринків, яка складається з 4 міжрегіональних та 8 менших за розмірами оптових ринків. До їх побудови через різні фінансові установи було залучено 140 млн. євро. Проте польські експерти визнають, що навіть за таких потужних фінансових вливань визначених цілей не досягнуто.
Раніше серед поляків побутувала думка, що оптові ринки будуть будуватися за рахунок бюджетних та залучених для цього коштів, а з часом їх викуплять фермери. Якщо не одразу, то частками. Відтак, польська програма не передбачала продажу ринків у приватні руки. Та, на жаль, польські фермери не змогли викупити ані оптових ринків, ані їх часток.
Доволі яскравий приклад: територія ринку, побудованого поблизу Гданська, має 23 гектари. З моменту його відкриття сплинуло 13 років, а він і по сьогодні завантажений лише на 30%. Доходів ринку не вистачає навіть на покриття кредитів Світового банку. Ці витрати додатковим тягарем лягають на державний бюджет Польщі.
Отож, нам треба досить обережно формувати систему оптових ринків. Слід брати до уваги досвід і старої, і нової Європи.
- Виходить, що Україна взялася за реалізацію вже застарілої ідеї побудови оптових ринків. Чи не краще, скориставшись сучасним європейським досвідом, налагодити оптову торгівлю через торгові мережі, які доволі успішно формуються в нашій країні?
- З оптовими ринками ми вже розібралися і зрозуміли, що ситуація, яка складається навколо них, залишається непростою. Однак європейські експерти не ідеалізують і супермаркети. Навпаки, вони висловлюють стурбованість з приводу монополізму, який встановлюють транснаціональні торгові мережі.
Є статистика, згідно з якою до 95% доданої вартості продукції, що продається в мережевих супермаркетах, «тікає» за межі країни. І виходить так, що одні працюють, а інші – збагачуються. Чи хочемо ми цього? Звісно, що ні.
Маю сказати, що така тенденція не влаштовує не лише нас, українців. Європейські країни також стурбовані засиллям транснаціональних торгових мереж і шукають шляхи диверсифікації діяльності оптових ринків. Просто у нас ситуація поки що не стала критичною. За різними оцінками, в Україні через супермаркети продається десь 10-15% сільськогосподарської продукції. Але ми нікуди не подінемося від світової тенденції. Тому моя думка така: варто формувати логістичні об’єкти, овочесховища, розвивати національну мережу роздрібної торгівлі та всіляко її підтримувати. Так само слід підтримувати й оптово-роздрібні ринки. Це – наша національна традиція: продавати та купувати на невеликих ринках. Але треба, щоб власниками таких ринків були наші сільгоспвиробники.
- Що робити з тими великим ринками, які вже функціонують і які, за звичкою, ми досі називаємо оптовими?
- Було б добре, якби вони перетворилися на термінали накопичення сільськогосподарської продукції, зберігання та подальшого її розподілу між регіонами. Понад усе це стосується південного регіону, де цієї продукції виробляється особливо багато.
- Побудову яких ринків міг би підтримати Проект «АгроІнвест»?
- Проект підтримав би створення невеликих регіональних ринків поблизу зони концентрованого виробництва сільськогосподарської продукції. І в першу чергу, підтримав би політику створення оптово-роздрібних ринків, співвласниками яких виступають організації виробників і органи місцевої влади. Щоб було зрозуміло, що ці ринки будуються для своїх виробників, для просування своєї продукції. Впевнений, що такі регіональні ринки краще виживатимуть в умовах засилля транснаціональних торгових мереж.
