29 січня у Новосансанжарському НВК відбувся захід, присвячений пам’яті загиблих у бою під Крутами.
Виховна година проходила в актовому залі навчального комплексу. Проводили її учні 7-Б класу. На цей захід також завітали учні 6-го та 9-го класів.
Діти 7-Б класу схвильовано розповідали про бій під Крутами, як 300 молодих людей, «які і пороху ще не пробували», мужньо боролися за незалежність України. І хоч загинули в нерівному бою, але поклали своє життя за неї. Розповідь супроводжували знімки, які показували за допомогою проектора. Вони добре доповнювали розповіді про важливий історичний день у житті країни.
Та загальну піднесену атмосферу трохи розбавив гість заходу Віталій Чепіжний, який розповів і деякі не дуже відомі факти бою під Крутами:
— Ми не знаємо точної кількості юнаків, які загинули під Крутами. Так, їх було близько трьохсот. І, за різними джерелами, вони зіткнулися з противником, чисельність якого була від кількох сотень до кількох тисяч. Але потрібно підкреслити, що визвалося на цей бій лише 80 добровольців. Інші були набрані в примусовому порядку. Бо на той час була розпущена національна армія. У результаті ці юнаки стали не стільки героями, як жертвами незгоди і розбрату в Центральній Раді.
Після виступу він також зачитав вірш землячки Ганни Дениско «Український романс. Полеглим під Крутами». Доки пан Віталій читає — зал завмирає. А потім вибухає оплесками. Та автор одразу трохи розчаровано говорить, що чекав не так оплесків, як питань щодо вірша, бо в ньому говориться не тільки про бій під Крутам, а й про долю України… Та все ж дякує і йде зі сцени.
Серед гостей виступала і Тамара Паттієва, яка сказала про цей день так:
— Правду не можна сховати. І те, що відбувається зараз, — це не фальсифікація історії, а її відновлення. І потрібно пам’ятати, що патріотизм — це не тільки вишиванка, це не тільки красиве вбрання, а, насамперед, знання історії своєї країни.
Вона розповіла, що студентів, які загинули під Крутами, часто порівнюють з аналогічним боєм грецьких воїнів з персами під Фермопілами, яких було теж 300. Але різниця між грецькими і нашими воїнами відчутна. Наші, як відомо, були молоді, непідготовлені до воєнних дій. А грецькі воїни — це треновані люди, які навчались воєнній справі змалечку. Саме 300 найсильніших і зрілих чоловіків відбирав цар Леонід. До того ж — це були воїни, як вже мали синів. В українському випадку — це трагічно, бо студенти віддали все, що мали — життя. Політики тодішньої влади, які мали значно більше можливостей, ніж прості студенти, нічого не зробили для захисту незалежності своєї країни. Як і інші українці, які стояли осторонь цих подій.
Після виступу Тамари Паттієвої семикласники продовжували гортати жахливі сторінки історії, в яких розповідали, що під час наступу російські більшовики вбивали навіть мирних жителів, які носили вишиванку, вуса чи говорили українською.
Що говорити про тих, хто стояв за Україну в бою?! Їх розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Читали також героїчні свідчення очевидців про те, як учень сьомого класу при страті заспівав гімн — «Ще не вмерла України», який підхопили інші… Захід плавно дійшов до кінця і завершився поетичним закликом любити Україну, бо вона в нас одна.
Потрібно зауважити, що бій під Крутами — тема важка і неоднозначна для дорослих українців, не те що для школярів, бо і досі історики не можуть визначитися, чого в цей день було більше в історичній хроніці для українців — героїзму чи ганьби? Це лишається питанням, яке лягає на плечі нових поколінь українців. І хто знає, чи коли-небудь буде на це питання однозначна відповідь.
