Новосанжарець Федір Артеменко два роки прослужив у окремій роті почесної варти у Москві. За час служби встиг побачити багатьох політиків та відкрити Олімпійські ігри.
До столиці колишнього Радянського Союзу герой цього матеріалу потрапив у 1979 році. Його призвали до армії і після проходження численних комісій та перевірок Федір був направлений на проходження служби до першої окремої роти почесної варти.
— Щоб туди потрапити, треба було і здоров’я абсолютне мати, і щоб лицем вийшов, — пояснює Федір Федорович, демонструючи нам старий дембельський альбом із армійськими фотографіями, — а служба чим там від інших військ відрізнялася? З утра до вечора — стройова підготовка.
У обов’язки першої окремої роти почесної варти входили зустрічі іноземних делегацій у московських аеропортах, покладення квітів до пам’ятників на свята та участь у похоронах вищих державних чинів.
— Як проходили зустрічі делегацій? Рота вишиковується на аеродромі. Ми одягнуті у парадну форму трьох родів військ — льотчиків, моряків та піхотинців. Приземляється літак із делегацією. Біля трапу його зустрічають перші особи, потім ідуть мимо нас. Той, що прилетів, нас оглядає, вітається — російською чи на своїй мові. Ми вітаємося кивком голови, потім по команді беремо карабін на плече.
За час зустрічей та святкових парадів Федір Артеменко бачив усіх членів Політбюро та Генштабу. Говорить, що часто бачив генерального секретаря Леоніда Брежнєва.
— Ні, спілкуватись із ним особисто не доводилось, — сміється, — а з відстані двох кроків я його бачив. Ну що про нього сказати? Звичайний старий дід із купою нагород на грудях. Дуже він їх любив…
У дембельському альбомі Федора Федоровича — багато фотографій із подібних зустрічей. На них зазняті тогочасні президенти різних країн, які крокують повз ряди воїнів почесного караулу.
— До речі, оці фотографії для альбому ми робили із плівок особистого фотографа Брежнєва — Володимира Мусаєльяна. Він знімав усі ці зустрічі. І ті плівки, які йому були вже непотрібні, віддавав нам.
Тепер, показуючи нам ці знімки, Федір Артеменко пригадує імена президентів Єгипту чи Сірії, канцлера ФРГ чи генерала з якоїсь африканської країни. Говорить, що, бувало, делегації не прилітали по два-три місяці. А перед Олімпіадою, навпаки, доводилось зустрічати по кілька за тиждень.
Окрім зустрічі делегацій, рота постійно брала участь у покладенні квітів до пам’ятників та обелісків. Це покладення — ціла процедура. Точніше, військове священнодійство. Рота вишиковується перед пам’ятником. Обрані солдати урочистим кроком проносять і покладають вінки. Потім рота перешиковується у шеренги по чотири у ряд і проходиться урочистим кроком повз керівництво, яке бере участь в урочистостях.
— Усе це повинно бути відпрацьоване до автоматизму, — згадує Федір Федорович, — коли сто чоловік одночасно опускають ногу і лунає удар сотні чобіт по асфальту. І клацання по прикладу теж має звучати одночасно. Перший крок обов’язково робиться із підйомом ноги під прямим кутом. Усе це виглядає і красиво, і урочисто водночас.
Федір Артеменко запевняє, що за два роки служби не пригадує такого випадку, щоб хтось із солдатів у шерензі збився із ноги. Надто ретельними були тренування перед офіційними заходами.
— Прокинувся, карабін у руки — і на плац. І так — весь період служби, — розповідає наш співрозмовник, — зате годували нас також добре. У той час давали і згущонку, і сир, і м’ясо.
Щодо карабіна, з яким Федір Артеменко проводив увесь час на плацу, то їх у кожного солдата було три — бойовий, навчальний та спеціальний. Із бойового лише стріляли під час стрільб. Навчальний карабін не стріляв — його брали на навчання і нещадно били об плац під час марширувань. Спеціальний також не був пристосований для стрільби. Це був новенький красивий карабін із білим ременем. І брали його лише на офіційні заходи.
Під час служби новосанжарця у Москві там відбулася Спартакіада народів світу. Але найбільш значимою подією за два роки служби була, звичайно ж, Олімпіада у Москві у 1980-му році. Федір Артеменко брав безпосередню участь у її відкритті та закритті.
— Там багато наших солдатів брали участь. Наш земляк — Борис Бойко із Писарівки — під час церемонії відкриття підіймав прапор Олімпіади. А я разом із іншими солдатами випускав у небо 22 голуби. Ми всі були перевдягнуті у штатське або у спортивні костюми. Усі, напевно ж, думали, що ми — молоді спортсмени.
За словами нашого співрозмовника, у церемонії відкриття брали участь і багато солдатів з інших частин. Вони займали цілі сектори на стадіоні. Щоб у потрібний момент здивувати іноземних гостей Олімпіади.
— Сидить дивізія на секторі і дивиться на спеціальне табло, — розповідає Федір Артеменко, — там з’являється цифра. Наприклад, «3». По цій команді увесь сектор вдягає синю чи білу майку. І на секторі білим по синьому з’являється напис: «Желаем успеха!». Або зображення олімпійського ведмедика, або ще щось. То все робили солдати. Перед Олімпіадою вони місяць тренувалися.
За активну участь у підготовці та проведенні ХХІІ Олімпійських ігор у Москві Федір Артеменко отримав почесний диплом, який і сьогодні зберігає в альбомі поруч із армійськими фотографіями.
Дочекавшись дембеля, Федір повернувся на Полтавщину. Пригадує, як сільський голова ставив його за приклад молодим односельцям, яким іще тільки належало служити в армії. Подивіться, мовляв, на справжнього солдата!
Після армії Федір Артеменко потрапив до Полтави, де пішов працювати в міліцію. Служив у підрозділі охорони партійних та радянських органів. Про цю сторінку своєї біографії розповідає неохоче. Надто багатьох відомих на Полтавщині та в Україні людей доводилося йому охороняти. У цій структурі він пропрацював з 1981 до 2005 року. Змінювалися назви підрозділу, змінювалися керівники, а робота залишалася такою ж самою.
Сьогодні Федір Федорович працює в охоронній службі одного з районних агроформувань. І лише коли розкриває свій дембельський альбом, згадує Москву, Олімпіаду-80 і Леоніда Ілліча, якого бачив з відстані всього двох кроків.
