У Малій Перещепині 3-го лютого згоріла хата, у якій мешкала молода родина. Випадок сам по собі надзвичайний. Але він вразив іще більше, коли ми дізналися, що в лютому минулого року ця ж сім’я також стала жертвою пожежі.
До згорілої хати нас проводить малоперещепинський сільський голова Віталій Мазан. Дорогою розповідає, що сім’я, яка постраждала від пожежі, минулого року вже мала нещастя побувати у ролі погорільців. Тоді під час загоряння у будинку були молода мама та двоє маленьких дітей. Хлопчик та дівчинка могли загинути у вогні, якби на допомогу вчасно не підоспіли працівники Новосанжарського райвідділу міліції. Дітей тоді врятували, але будинок повністю згорів. Сільська рада безкоштовно дала молодій сім’ї хату. Але через деякий час вони перебралися у інший будинок в Малій Перещепині. Там 3-го лютого і сталася ще одна пожежа. Після неї родина знову залишилася без житла. Тепер Микола та Яна разом із дітьми змушені деякий час мешкати у чоловікових батьків. Про пожежу згадують уже більш-менш спокійно. Говорять, що найбільше раді, що врятували дітей. А от половина речей у вогні згоріла.
— Ми були вдома. І нічого не чули, — розповідає Яна Муратова, — пічка горіла, але не дуже. Диму ніде не було.
— А у мене з утра погане предчувствіє було, — втручається у розмову мати Миколи, — все мені щось не сиділось. Я наготувала їсти, спекла хліб і понесла їм. Йду через город, дивлюсь — у них хата горить! Дим з криші йде і вже вогонь пробивається. Я забігла в хату і кажу їм: «Дітей виносьте — у вас хата горить!»
— Я одразу зібрала документи, взяла дітей і відвела до матері, — продовжує Яна, — потім вернулася. Чоловік із сусідкою виносили з дому речі. Всього не винесли — тільки половину. Потім почав падати потолок.
Та ж сусідка одразу з мобільного зателефонувала до пожежної частини. За словами постраждалих, пожежа сталася близько 15:30. Пожежники приїхали із Нових Санжар за тридцять-сорок хвилин.
— Що їм там уже тушити було? — питає мати Миколи. — Вони свєт відключили та зверху залили. А до того часу вже все згоріло.
У Малій Перещепині ми побували через п’ять днів після пожежі — 8-го лютого. Від будинку, у якому сталася пожежа, лишилися тільки обгорілі зсередини стіни. Дах повністю завалився. Навіть через п’ять днів після пожежі згарище диміло. А в одному місці навіть горіла дерев’яна балка.
— Пожежа сталася скоріш за все через тріщину у пічній трубі, — говорить Віталій Мазан, — через неї на горище потрапили іскри і загорівся дах. Хата стара, шевченківського типу, ще 30-х років. Зроблена із глини, вкрита очеретом. Очерет той був сухий, ще й пилюки, мабуть, на горищі було багато, то зайнялося, звичайно ж, швидко.
Після пожежі молода сім’я перебралася до родичів, а Микола пішов по допомогу до сільської ради. Віталій Мазан пообіцяв молодій родині допомогти у пошуках житла. Поки що вони деякий час планують пожити на квартирі.
Двоє маленьких дітей — 3-річний Вадим та 1,5-річна Таня — пожежі навіть не встигли злякатися. Тому поводяться так, як і належить дітям — граються та пустують. Їх неочікувана зміна житла, напевно, непокоїть найменше. А от дорослі вбачають у двох пожежах протягом двох років якийсь містичний підтекст.
— Вони закляті на пожар! — переконано говорить бабуся маленьких Вадима та Тані. — Той рік таке нещастя. І цей рік. І тільки пожар. Тепер половина речей згоріла. Їм зараз щось треба їсти, а що? Продукти теж погоріли. Я допомагаю, як можу. Але ж і у мене всього небагато.
— Прошлий год теж пожар був десь у такий час, — пригадує Яна. — Так тоді вообще пічка не горіла, тільки жар був. Я не знаю, чого таке трапляється. Але ми їх не підпалюємо, як тут деякі балакають. Ми найбільше за дітей раді, що з ними все добре. Страшно подумати, що б було, якби загорілось не дньом, а ноччю.
