Після реорганізації пошти листоноші отримують зарплату 400–500 гривень на місяць.
Днями до редакції зателефонували жителі села Солошине. Вони повідомили про жалюгідний стан місцевого відділення зв’язку. За словами людей, солошинські поштарі працюють буквально у нелюдських умовах — у холодному приміщенні і за мізерні кошти. Зарплата завідуючої сільським відділенням зв’язку і листоноші коливається в межах 400–500 гривень на місяць. А нещодавно по Солошиному почала розповсюджуватись інформація про те, що село може взагалі залишитись без пошти. Нібито її збираються закрити. Звичайно ж, це не додає оптимізму жителям Солошиного. Вони обіцяють написати листа в редакцію, можливо, звернутися й до голови райдержадміністрації. Адже закриття відділення зв’язку аж ніяк не зробить їх життя комфортнішим. Адже селяни звикли отримувати пенсію через листонош, звикли оплачувати за комунальні послуги саме через пошту. Та, зрештою, як вони можуть зробити це по-іншому? Альтернативи ж немає!
Не чекаючи листа із Солошиного, ми вирішили отримати відповідь на задане нами питання у Любові Голтвянської, керівника районного ЦОС (центр обслуговування споживачів). І одним рипом, так би мовити, поцікавитися загальним станом справ у системи поштового обслуговування. Нагадаємо, що саме пошта першою зазнала впливу реформування, модернізації та реорганізації, які нині проходять в Україні.
Любов Голтвянська поспішила заспокоїти солошан, що їх поштове відділення припиняти роботу не буде. Дійсно, ще влітку керівництво полтавської дирекції «Укрпошти» ставило питання про закриття п’яти відділень зв’язку у Кобеляцькому районі. Але голова райдержадміністрації Анатолій Таранушич зумів домовитися про те, щоб цього не сталося. Водночас керівник кобеляцьких поштарів підтверджує, що працювати її солошинським колегам доводиться в умовах, далеких від комфорту. Підтверджує вона й те, що згодом у більшість поштових відділень району кореспонденцію і періодику будуть доставляти тричі на тиждень. Виключення зроблені лише для Біликів, Бутенок і Світло гірського, куди поштова машина приїжджатиме п’ять разів. У Орлик, Озера і Радянське пошту доставлятимуть чотири рази на тиждень.
Щодо загальної ситуації із поштовим зв’язком в районі, то Любов Голтвянська була небагатослівною. Вона лише повідомила, що кількість передплаченої жителями району періодики, тобто, газет і журналів, у 2012 році залишається на рівні 2011?го. Більшість інших показників, за її словами, є конфіденційною інформацією і їх може надати лише Полтавська дирекція «Укрпошти». Залишається лише дивуватися такій засекреченості роботи державного підприємства.
Та й без звернення до Полтави нам удалося дізнатися, що Кобеляцький ЦОС закінчив 2011 рік зі збитками. Як і всі інші ЦОСи та й сама дирекція в цілому.
Плюси і мінуси реформування
Ось тепер можна й підвести деякі підсумки кількох років реорганізації чи оптимізації, чи реформування, чи ще якоїсь трясці, які тривають у системі «Укрпошти». На прикладі Кобеляцького району, звичайно.
Отже, «плюси». За рік не закрилось жодне поштове відділення. Нібито плюс. Але отриманий він виключно завдяки втручанню в ситуацію голови райдержадміністрації. А якщо завтра Анатолій Таранушич не працюватиме на своїй посаді? А його наступником стане чоловік із меншими зв’язками в системі виконавчої влади. Що тоді?
Любов Голтвянська хвалилася, що більшість відділень в районі мають системи опалення та дрова для цього завдяки допомозі сільських рад. Більше того, умови праці у Василівці та Мартинівці за останній час навіть дещо покращились. У цьому тамтешнім поштарям допоміг підприємець, депутат районної ради Микола Гергенкоп. Це теж плюс, але теж із багатьма знаками запитання. Добре, що в районі є багаті і турботливі депутати. Але чи є нормальною ситуація, коли державні підприємства фактично субсидують приватні особи? І що буде, коли вони перестануть це робити?
Ще один плюс, але вже без знаку запитання — передплата жителями району періодичної преси. Добре, що люди мають змогу читати. Адже друковані засоби масової інформації менш цензуровані та заангажовані, аніж його величність «зомбоящик».
На цьому плюси, здається, й закінчуються. Тепер перейдемо до мінусів. За часи реформування «Укрпошти» роботу втратили кілька десятків жителів району. Це — раз. Ті, що працюють, отримують зарплату в 400–500 гривень на місяць. Листонош на такій роботі тримає лише відсутність можливості іншого працевлаштування та оті «гривеньки» та «п’ятьорочки», що вони отримують від пенсіонерів, розносячи пенсії. Це — два. Поштову кореспонденцію на села доставляють дедалі рідше. Це — три. Ну й де покращення, оптимізація та інша трясця? І взагалі, навіщо все «оте» затівалось? Чи не для того, щоб остаточно знищити систему «Укрпошти» і віддати надання поштових послуг у приватні руки?
Результати реформування у сфері поштового зв’язку ми вже бачимо. А попереду ж ще «оптимізація» в медицині та освіті. Можливо, автор цих рядків чогось не розуміє, але за логікою речей за такі результати топ-менеджерів, тобто працівників вищого рівня, потрібно б звільнити з роботи. А трудящі б мали оголосити страйк і вийти з протестами на вулиці. Але не звільнять і не вийдуть. Так що закриття поштових відділень, лікарень і шкіл ще попереду.
