У Малому Кобелячку 25-го лютого провели зиму та зустріли весну. Незважаючи на відлигу та мокрий сніг, сотні новосанжарців приїхали, щоб взяти участь у святі.
Погода останніх лютневих днів організаторів свята не порадувала. Адже у програмі було багато активних ігор та розваг, розрахованих на те, що проводитися вони будуть на сухому чистому сніжку. Але за кілька днів цей самий сніг під дією плюсової температури перетворився на просякнуту водою мокру кашу, у якій було неможливо стояти, не намочивши ноги. Та свято відкладати ніхто не збирався, тому зранку площа у центрі Малого Кобелячка заповнилася місцевими та приїжджими людьми. Традицію проводити районні свята не у Нових Санжарах, а в селах району, започаткували керівники району з самого початку приходу до влади. Тепер вибір випав на Малий Кобелячок.
На автомобільному паркуванні — багато автобусів та автомобілів. Адже на свято приїхали численні делегації з усього району. Просто понад дорогою організатори свята розташували палатки з атракціонами. Дітлахи одразу ж обступили вхід до тиру, де можна було з нібито справжнього автомати позбивати жерстяні банки. Поруч можна було випробувати силу свого удару на груші, прикріпленій до картонного силуету російського боксера Миколи Валуєва.
Неподалік цих палаток розташовувалися розкладки з сувенірною продукцією новосанжарських майстрів. Далі йшли ряди смачної та запашної продукції. У великому котлі варилася духмяна пшоняна каша, поруч у великій мисці вилискували боками вареники, а далі на столі лежало величеньке запечене порося.
На вході до місцевого будинку культури влаштували імпровізовану сцену. І першим на неї вийшов Дід Мороз, який нібито вже й попрощався із новосанжарцями, але тепер повернувся ще раз, щоб піти разом із Зимою. Зима передала символічний коровай своїй молодшій сестрі — Весні. І хоч на календарі все ще лишався лютий, у цю мить на Новосанжарщині вже розпочалася весна. Свідченням тому було хоча б те, що сніг під ногами швидко перетворювався на воду і біг справжніми весняними струмками.
Услід за учасниками театралізованого дійства на сцену вийшли представники влади. Заступник губернатора Валерій Пархоменко прийняв з рук Весни символічний коровай і звернувся до присутніх із вітальним словом. Потім своїх земляків привітали голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Шовкопляс та голова районної ради Володимир Левицький. Після цього представники влади передали сцену у розпорядження колективів художньої самодіяльності, які один за одним веселили малокобелячан та гостей свята. А керівники у супроводі журналістів вирушили торговими рядами. Дорогою спробували і кашу, і традиційні святкові вареники.
Поласувати варениками запропонували і глядачам. Організатори свята оголосили про початок конкурсу на швидкість поїдання вареників. Бажаючих чомусь дуже довго не знаходилось. Тому «добровольців» довелося буквально витягати за руку. Таким чином біля столу із мисками вареників опинилися чотири сільських голови та один працівник управління сільського господарства. Сільські голови Віталій Мазан, Сергій Головко, Юрій Мовчан та Іван Царенко до конкурсу підійшли з гумором. Вареники їсти не поспішали, обмінювалися жартами і навіть пропонували поділитися вмістом миски із журналістами. Віталій Мазан, здолавши перший вареник, пояснив, що з’їсти більше буде складно, адже незадовго перед конкурсом голови спробували смачний малокобелячківський шашлик. Юрій Мовчан, таки осиливши один вареник, із іншими вчинив просто — розкидав по мисках своїх колег і переможно здійняв руки догори. Але перемогу йому не зарахували. Виграв конкурс п’ятий учасник, який, на відміну від сільських голів, до справи поставився серйозно і всі вареники старанно з’їв. За що отримав у подарунок величенький полумисок. Звичайно ж, для вареників.
Біля імпровізованої сцени у цей час активно співали, танцювали та веселилися. Разом із гостями свята водили хороводи Зима, Весна, Дракон та інші ряджені персонажі. Ті, хто танцювати не хотів, підходили грітися до багаття. Розвели його місцеві козаки, які підпалили очеретяні опудала та велике вогнище, у якому згоріли символічні «криза», «безробіття» та інші біди. Щось їх кожен рік палять, а вони ніяк не виводяться…
Дуже довго не знаходилося бажаючих потягати канат. Адже упасти в мокрий сніг та вимаститися у брудові не хотілося нікому. Нарешті за канат взялися молоді козаки, які у напруженій дуелі виграли у малокобелячківських парубків. Також довго ніхто не наважувався вилізти на стовп, щоб виграти якийсь подарунок. Сміливцеві, який зірве папірець із вершини стовпа, мали дістатися порося, набір посуду або пляшка шампанського. Після довгих вагань хоробрі та сильні учасники таки знайшлися. Кожен з них піднявся стовпом угору, дістав папірець та спустився вниз. А вже на землі дізнався, який саме приз виграв. Найбільше радів, звичайно ж, щасливий власник живого поросяти. Виходить, і на святі побував, і поповнення у домашнє господарство приніс.
зі свята
