У Новосанжарському краєзнавчому музеї є експонати, вік яких складає кілька тисяч років. От тільки про існування самого музею знає чомусь далеко не кожен новосанжарець.
І начебто знаходиться він у самісінькому центрі — неподалік райдержадміністрації, зовсім поруч із магазином «Ваш стиль». Проте повз непримітну хатинку і мешканці селища, і приїжджі з районних сіл проходять, не нагородивши її увагою. А варто було б лише трохи призупинити ходу, щоб побачити табличку на стіні будівлі. З неї можна дізнатися про те, що тут дійсно знаходиться Новосанжарський краєзнавчий музей.
Завідуюча музеєм — бібліотекар ЦРБ Тамара Паттієва — люб’язно погоджується провести екскурсію для одного журналіста «ЕХО» та двох допитливих учениць Новосанжарського НВК. Щоправда, Тамара Іванівна попереджає, що музей знаходиться у, так би мовити, перехідному стані. У нове приміщення він ще не перебрався, а старе ще не залишив. Новим місцем для районного музею має стати приміщення старої школи. Щоправда, переходу туди доводиться очікувати вже кілька років.
Наша екскурсія починається із веранди. Саме тут нас зустрічають перші експонати. Увагу нашу привертає старовинна лавка. Точніше, старовинними у ній є лише залізні деталі. Дерев’яні бруски сидіння були замінені порівняно недавно. Тамара Паттієва розповідає, що лавку цю пов’язують з ім’ям академіка Вернадського. Нібито неподалік нинішнього санаторію внутрішніх військ був будинок, до якого приїздив відпочивати Володимир Іванович. У дворі цього будинку і стояла ця сама лавка.
Нашого екскурсовода ми слухаємо просто-таки із розкритими ротами. І для самого автора, і для його супутниць — школярок Асі та Віолети — відвідини новосанжарського музею є подією екстраординарною. Варто зазначити, що журналіст відвідав цей музей удруге, а дівчата — вперше.
— Я взагалі раніше не здогадувалась про його існування! — говорить одна з учениць.
Тому кожен експонат усі троє відвідувачів оглядають із неприхованою цікавістю. Час від часу намагаються помацати той чи інший предмет старовини руками. Виявляється, для відвідувачів така поведінка є звичною.
— Екскурсанти — як маленькі діти, усе треба поторкати, — ділиться Тамара Паттієва, — кожному хочеться сісти за прядку і натиснути на педальку.
Розглядаємо експонати, які були знайдені при розкопках у Клюсівці та Зачепилівці. Для нас це звичайні камінці, шматочки глини чи якоїсь породи. Для істориків — слід якоїсь давньої епохи чи підтвердження існування цілої культури. Неабияке враження справляє на нас шафа із черепами різних тварин. Черепи ці прикрашені різними за довжиною та товщиною рогами. Деякі з цих експонатів — надзвичайно давні.
— Це знайдені у нашій місцевості роги оленя європейського, — пояснює Тамара Паттієва, — їм близько 2 тисяч років.
На вигляд роги нагадують гілку старого, вимоченого у воді та висушеного дерева. Коли торкаєшся до них, охоплюють досить незвичні відчуття. Виходить, цей олень носив їх, можливо, іще до народження Христа. Повірити у таке важко.
Але ще більше дивує нас кам’яний молот, якому, за свідченнями істориків, близько… 7 тисяч років! Всередині молота просвердлений ідеально рівний круглий отвір. Чим його зробили наші прадавні предки — лишається тільки здогадуватися.
Після побачених древніх експонатів якось уже не так цікаво дивитись на посуд XVIII-XIX століття. Ці глечики та сулії видаються просто-таки надзвичайно «молодими». Як і більшість відвідувачів, ми не можемо із спокійним серцем пройти повз прядку. І, звичайно ж, пробуємо крутити педальку.? Тамара Паттієва розповідає нам про складну технологію виготовлення ниток, з яких потім ткали полотно. Робили його з льону або коноплі. Для наочності поруч висять жмути конопляної та льняної пряжі.
Проходимо далі і зупиняємось біля шафи з одягом. Тут висять сорочки, вишиті, нитками різного кольору. Буденні, святкові і навіть такі, які одягали в останню путь. Також за склом шафи лежить юпка. Для автора та його супутниць виявляється відкриттям, що юпка не має нічого спільного зі спідницею, і є нічим іншим, як аналогом сучасної безрукавки.
Наша екскурсія триває близько години. За цей час ми встигаємо оглянути експонати у кількох кімнатах і засипати нашого екскурсовода купою питань. Наостанок Тамара Паттієва розповідає нам про те, хто і для чого відвідує районний музей. Найбільший наплив відвідувачів буває влітку, коли Тамара Іванівна влаштовує екскурсії для відпочиваючих дитячих таборів. Частими гостями є і учні Новосанжарського НВК, для яких просто у музеї влаштовують відкриті уроки. Взагалі ж музей відкритий для будь-якого мешканця району. Просто потрібно виявити бажання його відвідати. А зробити це варто. Адже за стінами цієї старої і непримітної хатини — наша довга і цікава історія.
