У Кобеляцькому районі, як на мою думку, спортивна робота ведеться на досить високому рівні. У будь-яку пору року відбуваються різноманітні змагання, діють різні секції, з молоддю працюють десятки тренерів. І про все це регулярно пишеться, повідомляється в засобах масової інформації. Ще б пак, приємно і самим спортсменам, і їх наставникам, і представникам команд, коли про них пишуть, про їх успіхи дізнаються кілька районів. Усе це добре, все це чудово. Але є люди, про яких забувають, робота яких часто-густо залишається поза увагою широкого загалу. Між тим, жодні спортивні змагання біль-менш пристойного рівня без них не обходяться. Здогадались, про кого мова? Про суддів, арбітрів, рефері. Тобто, про людей, які забезпечують порядок на спортивних майданчиках. Про них, про суддів, на жаль, якщо й згадують, то під час якихось скандалів чи розбирань. А от, скажімо, запрацював у Кобеляках хокейний майданчик. Честь і слава людям, які його спорудили. Не менша шана й хокеїстам, що беруть участь у змаганнях, пропагують здоровий спосіб життя. А чи згадав хтось, скажімо, Анатолія Няйка, який судить матчі хокеїстів? Судить безкоштовно і навіть не за спасибі. А йому ж теж нелегко, він теж бігає по льоду, мерзне в 25-градусний мороз.
І взагалі, чи багато хто із нас задумувався над роллю спортивного судді, пробував влізти в його шкуру? А судити змагання навіть сільського, навіть районного рівня ой як непросто і дуже відповідально. Адже тут пристрасті киплять ще й які, як у великому спорті. Тут є свої «зірки», є амбіції, є спонсори. І всім хочеться виділитись, хочеться перемогти за будь-яку ціну. А їм, суддям, необхідно забезпечити, щоб результат був досягнутий у чесній боротьбі. Спробуй тут «вгоди» всім. Буквально сталеві нерви потрібно мати, щоб спокійно вислухати всі оті часто несправедливі репліки, а то й відверті образи на свою адресу. Хтось вилив бруд на арбітра та й пішов собі. А йому ж жити з тією образою. Ой, не заздрю я спортивним суддям. І тим більше ціную їх роботу.
Не можна не згадати добрим словом одного із ветеранів суддівського корпусу Кобеляччини Володимира Дригу. Важко навіть уявити, на скількох змаганнях він був арбітром. Напевне, в тисячу матчів не вбереш. Володимир Миколайович судить і в дощ, і в сніг, і в мороз, і в спеку. Його суддівський стаж перевищує тридцять років.
Відзначаючи Володимира Дригу та його колег, хотілося б знайти розуміння і в головах та душах спортінструкторів, гравців команд району. Будьмо ввічливими і толерантними. Емоції від поразок чи перемог утихнуть, а образа, завдана комусь, може ятрити душу десятиліттями. Будьмо ж людьми. І шануймо арбітрів. Навіть якщо вони помиляються. А хто безгрішний, хто не робить помилок?
Читайте також:
