У одному із чергових випусків «ЕХО» була надрукована стаття, в якій йшла мова про наміри Кобеляцької міської ради збудувати на території райцентру притулок для бездоглядних тварин. Це повідомлення викликало деякий резонанс серед громади. Першими відгукнулись, як і годиться, противники такої ідеї. Вони вважають, що будівництво притулку стане нічим іншим, як черговим безрезультатним використанням бюджетних коштів. Мовляв, у місті і в районі є досить більш актуальних і важливіших проблем, аніж турбота про бездоглядних тварин. При цьому противники створення притулку не поспішають пропонувати якусь альтернативу, якийсь інший ефективний і недорогий метод боротьби із засиллям бродячих собак. Інша частина громади ідею міськради в цілому підтримує. І навіть висловлює готовність допомагати.
У собак є свої сфери впливу
Житель Кобеляк Микола Теренін навіть написав до редакції листа. У ньому він заявив про бажання взяти участь у вирішенні проблеми бездоглядних тварин. Та водночас чоловік попереджає і про нові виклики, які неминуче постануть перед владою і громадою після створення такого притулку.
У неділю ми зустрілися із Миколою Валерійовичем. І він виклав свої думки та пропозиції більш детально. «Згоджуюсь із міськрадою на всі сто відсотків у тому, що дана проблема є актуальною і все більше загострюється, — почав Теренін. — Собаки стають неофіційними господарями міста. Як відомо, Кобеляки навіть у лихі дев’яності роки не були «під кимось», ніякі бандити чи рекетири ними не керували. А зараз Кобеляки таки поділили на сфери впливу, їх контролюють. І роблять це бродячі собаки».
Микола Теренін стверджує, що «собаче угрупування», яке контролює райцентр, налічує близько сотні «бійців». А зосереджуються вони в основному поблизу контейнерів для збору побутових відходів.
Ідею створення притулку Теренін підтримує. Але вважає, що цей заклад повинен бути не комунальним, а приватним або громадським. «Зробити притулок — це лише половина справи, — розмірковує Микола. — А утримувати його за які кошти? Чотири тисячі тільки спеціальна гвинтівка коштує, сорок гривень капсула зі снодійним. Це тільки, щоб приспати собаку і перевезти її в притулок. А бензин, а корми? Якщо гроші на все це витрачатимуть з міського бюджету, то значить «відриватимуть» з інших статей витрат. Тобто, забиратимуть у дітей, а віддаватимуть собакам». Микола Теренін пропонує міській владі свої послуги. За його словами, він має бажання опікуватись притулком, має і приміщення для утримання собак. Працювати там, на його думку, мають волонтери, а фінансувати — громадські організації та приватні благодійники.
Викинуті собаки ледве не до смерті шукають господаря
«На заправці, біля повороту на Сухинівку, хтось викинув велику і гарну вівчарку. Вона кілька років там жила. І підходила до кожної «дев’ятки», заглядала в неї. Все свого хазяїна чекала, що її привіз і викинув. Собаки не можуть повірити, що їх зрадили. Вони самі такого не роблять», — цю історію розповіла жителька Сухинівки Наталія Ковач. У її пам’яті сотні таких зворушливих і страшних історій. Вже більше десяти років Наталія опікується бездоглядними собаками. Зараз їх у неї одинадцять. «Було тринадцять. Вчора двох забрали», — говорить жінка. Наталія «спеціалізується» в основному на цуценятах, яких підбирає на вулицях Кобеляк чи обабіч дороги, яка йде через Сухинівку. «Хтось ото викине, а мені жалко, я підбираю», — пояснює. Останнього цуцика вона знайшла у Кобеляках поряд із ринком. Він у тридцятиградусний мороз вже вмерз у землю. Собача навіть на скавчало, тихенько конаючи. Поряд проходили сотні людей. І лише одна «добра душа», знаючи слабкість Наталії Ковач, прибігла до неї і розповіла про собачу біду. Собаку ледве віддерли від землі. А потім довго лікували. Весь живіт у цуценяти покрили пухирі від обмороження. Він не міг стати на задні лапки. Та через два тижні собача вже гавкає і бігає по двору Ковачів.
Чоловік Наталії, Артур Ковач, теж розділяє погляди дружини. Більше того, він бере активну участь у догляді за тваринами. На Артура покладена функція приготування їжі для собак. Кожного дня у величезному казані він варить їм кашу. Дерть для неї подружжя Ковачів купляють, хоча розповідають, що їм допомагають із кормами і сусіди — хтось дасть дерть, хтось — картоплі. За десять років через Ковачів пройшли більше сотні собак. Практично всіх їх люди роздали іншим. «Собак могло б бути й більше. Але не всі даються в руки, — говорить Наталія. — Вони чекають господарів до останнього».
Ідею створення притулку Наталія та Віктор Ковачі гаряче підтримують. Вони впевнені, що волонтери, які згодяться доглядати за тваринами, обов’язково знайдуться. Адже такі, як вони, добрі та щедрі душею люди, є і в Кобеляках, і в усіх інших населених пунктах району.
