Наступного ж дня після пожежі у новосанжарській поліклініці усі обгорілі амбулаторні картки вивезли на сміттєзвалище і закопали. Як пояснила головний лікар ЦРЛ, інформація з них не підлягала відновленню.
На кілька днів тема пожежі у центральній районній лікарні стала № 1 для більшості мешканців селища та району. Майже кожен висував свої припущення з приводу того — хто і для чого підпалив реєстратуру разом із усіма амбулаторними картами. Доки новосанжарці обмінювалися версіями, у вигорілих приміщеннях повним ходом ішла робота. Працівники будівельної організації та самі медики вигрібали, вичищали і відмивали усе, що лишилося у приміщенні після кількох годин пожежі. До ранку понеділка усе було прибрано і будівельники взялися за відновлювальні роботи. А медики розпочали прийом хворих. От тільки як їх приймати за відсутності амбулаторних карток?
Відповідь на це питання ми шукали у кабінеті головного лікаря ЦРЛ Ольги Гирі. Зустрітися із керівником новосанжарської медицини вдалося лише наприкінці дня. Адже після пожежі у головного лікаря до постійної роботи додалося чимало клопотів, пов’язаних із відновленням приміщення після пожежі. До того ж, об 11:30 у лікарні побував сам губернатор Олександр Удовиченко. Він подивився на роботи по відновленню першого поверху і на місці дав кілька доручень. Зокрема, запропонував голові райдержадміністрації Сергію Шовкоплясу зібрати представників бізнесу та попрохати їх надати посильну допомогу в ремонті.
Після того, як Ольга Гиря таки знайшла час для спілкування із журналістами, ми задали їй кілька запитань щодо реєстратури та амбулаторних карт.
Спочатку Ольга Василівна підкреслила, що прийом хворих у поліклінічному відділенні йде за звичайним графіком. У понеділок 90 хворих побували у поліклініці, ще 59 пройшли профілактичні огляди. Усім відвідувачам виписували нові амбулаторні картки.
— Вже сьогодні ми отримали 5 тисяч нових амбулаторних карток, — повідомила Ольга Гиря, — тому люди, які до нас звертаються, можуть отримати нову. І ми будемо відновлювати все втрачене.
Також, за словами головного лікаря, згоріли все ж таки не усі амбулаторні картки у лікарні.
— Дитяча реєстратура знаходиться на другому поверсі. Там залишилися цілими 5 тисяч карток. Ще 730 карток збереглися у кабінеті психіатра, 320 карток — у нарколога. Картки диспансерних хворих збереглися у лікарів, ще 69 карт — у ЛКК. Плюс 137 карточок хворих, які на цей момент перебували на лікуванні в стаціонарі. Таким чином, якщо населення у нас десь 35 тисяч чоловік, то згоріли близько 28 тисяч.
Далі Ольга Василівна запевнила, що немає приводів перейматися людям, у яких є групи інвалідності. Адже архів їх карток є у обласних МСЕК. За потреби, новосанжарські медики робитимуть запити і отримуватимуть з області потрібну інформацію.
— Не слід думати, що зникли усі історії хвороб, — пояснила Ольга Гиря, — адже історії хвороб пацієнтів, які лічилися стаціонарно, зберігаються 25 років у спеціальному архіві. А то була картотека, яку ми тепер будемо відновлювати.
Наостанок головний лікар ЦРЛ запевнила, що відновити інформацію із 28 тисяч згорілих карт було не можливо.
— Ви ж бачили — що там робилося? Воно згоріло все, карти зложилися у товстий шар, ще й згори це все залили водою. Його навіть у руки взяти ніяк було. Це все брали лопатами і грузили на машину. Усе потім вивезли на звалище. Ми не просто його кинули, щоб там обгорілі куски валялись та обривки. Григорій Степанович Перерва дав нам трактор, ми викопали траншею, склали туди все. Пробували допалити, облили його, але воно не горіло, бо було сире. Тоді його просто загорнули.
Після розмови із головним лікарем ми вирушили до редакції із повним об’ємом інформації. Здавалося, що питань щодо картотеки вже немає та й бути не може. Так, була картотека, згоріла, але будуть відновлювати. Не одразу, звичайно, але відновлять. Так, виникатимуть певні незручності, але куди ж без них. І все було б добре, якби не одна знахідка, яка змусила нас іще раз повернутися до згорілої картотеки.
Так от, у самому центрі Нових Санжар — неподалік центральної районної бібліотеки — просто на пішохідній доріжці автор цих рядків знайшов листок. Звичайний собі жовтий листок, розкреслений лініями. І трохи обгорілий на краях. Як ви, напевно, здогадалися, це був листок із чиєїсь амбулаторної карти. Він був трохи брудним, пожмаканим, але текст, написаний синім чорнилом, досить легко читався. На знайденому листочку містилися і дані про власника — «… Степан Никонович, 1931 р. н., с. Мала Перещепина, скотар колгоспу «Більшовик». (Прізвище не названо з етичних міркувань — авт.). Сама по собі інформація нічим не цікава. Але вона наштовхнула журналістів на наступні роздуми. Якщо цей листок (який, очевидно, випав із вантажівки, що прямувала на звалище) зберігся практично неушкодженим, може, і на інших карточках цілком можна було б прочитати якусь інформацію. І таким чином відновити нехай не всі 28 тисяч, а хоча б якусь їх частину. Але для того, щоб підтвердити свої припущення, потрібно було мати щось більше, ніж один листочок паперу. Тому ми невдовзі вирушили на полігон твердих побутових відходів у село Зачепилівка.
Біля дерев’яної будки, яка служить прихистком працівникам полігону, нас зустрів чоловік, який назвався «старшим». Він розповів, що у неділю дійсно приїздила вантажівка із картками. Їх закопали десь за територією звалища. Чоловік охоче продемонстрував — де саме. За кілька хвилин ми стояли на місці «поховання» 28 тисяч амбулаторних карток. Зарили їх дійсно швидко, але не дуже якісно. Тому що за досить нетривалий час пошуків ми знайшли між купами свіжо виритого піску кілька амбулаторних карт. Потім ще. І ще. Деякі з карт, ніби підтверджуючи слова Ольги Гирі, дійсно були зліплені в одну чорну масу, яку неможливо було ні відокремити, ні, тим більше, прочитати. Але інші картки, хоч і були дещо обгорілі, або намочені водою, виявилися цілком інформативними. Розкривши їх, можна було не напружуючись прочитати дані про власника, а погортавши сторінки — і дізнатись дещо з анамнезу хворого. Також ми знайшли кілька абсолютно неушкоджених рентгенівських знімків. Чому це все так швидко опинилось у ямі — для нас лишилось загадкою. Адже знайдені картки є підтвердженням, що навіть після пожежі за ними можна було відновити хоч якусь інформацію по конкретному хворому. Але скористатися цією можливістю лікарі чомусь не змогли. Чи просто не захотіли? Наступним виникає питання — а, може, комусь було потрібно, щоб картки так швидко закопали у землю? Але це все вже з області припущень. Так само, як висунення версій щодо персони того, хто вночі заліз до поліклініки, аби розвести багаття з амбулаторних карт.
До редакції ми повернулися із коробкою того, що «не підлягає відновленню». За кілька днів воно просушиться і його можна буде читати, спокійно перегортаючи сторінки. В принципі, інформація ця є конфіденційною і стосується лише якогось конкретного мешканця Новосанжарського району, тому журналістам вона ніякої користі не принесе. Питання в іншому — чи потрібна ця інформація медикам? І якщо потрібна, то чи поїде на звалище екскаватор, щоб відкопати зариту там інформацію? Чи все ж таки простіше завести на усіх нові карти, ніж хоча б спробувати відновити старі? Питання, питання. Відповіді на них, можливо, з’являться у найближчому майбутньому. Наприклад, тоді, коли міліція таки знайде підпалювача лікарні. А той розповість про замовників — у існуванні яких зараз не сумнівається вже практично ніхто. «Шукай — кому вигідно» — проста формула древніх. Але кому міг бути вигідним такий нелогічний і незрозумілий злочин?
