Пристрасті навколо мисливських угідь Новосанжарського району не вщухають. 29-го березня у Руденківці відбулась зустріч місцевих мисливців та представників товариства «Кречет».
Зустріч проходить у сільській раді. У невеличкому залі збираються кілька десятків мисливців із Руденківки та сусідніх із нею сіл. Усі впівголоса обговорюють тему майбутньої розмови із представниками «Кречета».
— Та шо вони — будуть забирати угоддя!
— Не оддавать! Ні в коєм случає!
Нарешті до зали заходять представники «Кречета». Слово бере Петро Нос. Саме він, судячи з усього, повинен переконати місцевих мисливців у доцільності переходу до «Кречета». Починає він з аналізу стану мисливського господарства.
— Ви знаєте, що у 2013 році закінчуються строки оренди мисливських угідь одночасно усіма користувачами, — нагадує доповідач. — У області уже розроблений механізм закріплення цих угідь за різними товариствами та організаціями. Ведеться постійний моніторинг за результатами якого будуть надані рекомендації — або продовжити оренду з попереднім користувачем, або шукати нового, більш ефективного.
За словами Петра Носа, обласне управління лісового та мисливського господарства подало запит у спеціальну наукову установу — Український науково-дослідний інститут лісового господарства. У відповідь на свій запит управління отримало схему оптимального розміщення мисливських господарств на території області. При складанні схеми враховували різні критерії оцінки цих господарств. Такі як, наприклад, фінансові можливості.
— Також при плануванні території господарств повинно враховуватись, щоб не розривався цілісний лісовий масив, — продовжує представник «Кречета», — Інакше запущена нами дичина може заходити на територію іншого господарства. А таке буває! Переходять і не вертаються! А ми у минулому році закупили оленів, муфлонів, ланей. Ціна однієї особі — близько 10 тисяч гривень. Це серйозні кошти!
Далі Петро Нос називає ще кілька, на його думку, переконливих аргументів на користь того, щоб значна частина угідь у Новосанжарському районі після перерозподілу перейшла до «Кречета».
— Це необ’єктивна оцінка кількості поголів’я у сусідніх господарствах! — запевняє він. — Їх перерахували у нас, вони перейшли на вашу сторону, і їх тут ще раз перерахували, але вже як ваших. Виходить, що цифра більша, а насправді такої кількості дичини немає!
Після цього представник «Кречета» демонструє мисливцям карту оптимальних меж мисливських господарств області. Із неї мало що зрозуміло. Якісь сектори, помічені різними цифрами.
Мисливці до демонстрації карти ставляться не дуже серйозно. Посміюються і жартома радять асистентові Петра Носа:
— Та спали ти її, Толя! Нашо вона нужна!
Тим часом доповідач продовжує:
— Ми подали заявку і проект. І у нас уже є висновок обласної комісії про створення господарства у таких ось межах. За минулий рік ми вклали у свої угіддя близько 2 мільйонів гривень, Новосанжарське ГРМП — близько 120 тисяч. Кому, як ви думаєте, нададуть перевагу?! Ми — ефективний користувач, а в УТМР немає коштів, їх обласний керівник Костянтин Боровик сам це визнає!
Мисливці довго і терпляче вислуховують представника «Кречета». А потім починають задавати йому прості та відкриті запитання.
— А чого ви, власне, сьогодні приїхали? І на які землі ви претендуєте? Бо ви ж нічого не кажете, тільки схемою тією махаєте.
Петро Нос охоче перераховує землі, на які претендує «Кречет». Окрім трьох сільських рад у Кобеляцькому районі, організація хоче приєднати до своїх угідь і добру половину Новосанжарського району — Старі Санжари, Судівку, Полузір’я, Кунцеве, Нові Санжари, Лелюхівку, Великі Солонці, Руденківку, Зачепилівку, Кустолове.
— А дощ вам на голови не йде?! — іронічно цікавиться один із руденківських мисливців.
— А чого ви тільки ліс берете? Бо вас тільки звір цікавить?! Беріть Суху Маячку із степами! — додає інший.
Руденківські мисливці, які до цього моменту уважно слухали гостя, тепер один за одним встають і висловлюють свої думки.
— Ми будемо проти вас боротися! Нас багато, повірте! — запевняє один із мисливців.
— Та вас спеціально підіслали, щоб ви брехню розповсюджували! — досить агресивно сприймає виступ Петро Нос. Але і від інших руденчан не чує нічого хорошого.
— Ми скільки спілкуємося із тими мисливцями, які на вашій території, то ніхто чогось не каже, що «Кречет» хороший! — дивується один з братів Соболів. — Хоч би один! Вони ж плачуть у вас всі! І Кунцеве, і Пристанційне, і Перещепина — не охотяться! Вони в УОРі беруть картки, щоб на охоту сходити!
— Покажіть хоч одного простого мисливця, який у вас в цьому році убив кабана? — прохає інший учасник зустрічі.
Петро Нос без особливого задоволення вислуховує неприємні для себе виступи. І відповідає досить різко:
— Незадоволені — це усі колишні браконьєри, які привикли в ліс ходити, як на роботу! А ми навели порядок!
Після цих слів не витримує вже Ігор Соболь, який сидів зовсім поруч із Носом. Він бере слово і хвилин десять розповідає представнику «Кречета» усю правду про його організацію. І про те, що дичина не звідтіля заходить до володінь УТМР, а, скоріше, навпаки. І про те, що під час візиту комісій на кормушки «Кречета» заїздять скрізь, а повні кормушки УТМР чомусь оминають. І про те, що полювання в «Кречеті» фінансово серйозно відрізняється від УОРовського.
— Скільки у вас коштує, приміром, сходити на кабана?
— Від 1000 до 10000 гривень!
— А за 1000 що — больненьке?! (репліка з задніх рядів)
Далі розмова заходить про трудоучасть. І мисливці досить швидко підраховують, що у рік доведеться або відробити 10-15 днів, або сплатити 800-1000 гривень. Щоправда, представники «Кречета» тут же пояснюють: є пільги для афганців, пенсіонерів тощо. Ветерани, яким за 70, ходять на полювання взагалі безкоштовно.
Утім, діалог явно не клеїться. Петро Нос будь-яку негативну репліку щодо «Кречета» сприймає як сплановану провокацію.
— Ви нам спеціально ставите палки в колеса. Вас тут сидить троє чоловік, які мутять воду і обманюють інших!
На це руденчани відповідають по-своєму.
— Ви лучше в Руденківку не лізьте! — лагідно радить Носу один із мисливців.
Інші, схоже, дотримуються тієї ж думки.
По одному, по двоє руденчани виходять із зали. Емоційно обговорюють почуте на зустрічі. При цьому жоден не відстоює позицію переходу до «Кречета». Але всім зрозуміло, що на цьому питання остаточно не закрите. Із «Кречета» приїдуть ще не раз. І, можливо, дуже скоро. Адже новосанжарські ліси — надто ласий шматок, щоб від них відмовитись просто так. Тому руденківським (та й взагалі новосанжарським) мисливцям іще доведеться за них поборотись.
