Написати цю статтю мене змусила публікація під назвою «Назад у майбутнє», надрукована у минулому номері «ЕХО». Там ішла мова про альтернативу газовому способу опалення осель українців. Автор з легкою іронією констатував, що лише лінощі не дозволяють землякам перейти на опалення дровами.
Ніби все й правильно. І дійсно, потрібно шукати інші джерела отримання тепла. Адже газ вичерпується і закономірно дорожчає. Але ж відомо й інше. Перш за все те, що благими намірами вимощена дорога до пекла. Що маю на увазі конкретніше? А те, що деревина, ліс — це теж вичерпні джерела енергії. І при безконтрольному, варварському їх використанні вони ще більш вичерпні, ніж газ. І їх знищення призведе до багатьох серйозних, інколи навіть невирішуваних, проблем. Нині ж в Україні, зокрема, і на Кобеляччині, саме й відбувається варварське знищення «зелених легенів» планети. Багато наших земляків швиденько порахували, змикитили, що дорогий газ можна замінити дровами. Причому, дровами безкоштовними. І як ті дикуни, вибачте за вираз, озброївшись сучасними бензопилами, замість сокир неандертальців, накинулись на ліси та лісопосадки.
Гірко й страшно дивитись на те, що відбувається зараз із посадками обабіч автошляхів. Немов страшний сон сниться чи відбувається сцена із голлівудського бойовика про кінець світу. Горять купи хмизу, трава, горять поодинокі дерева, що вже й кору від вогню втратили. І скрізь пеньки, пеньки, пеньки. Ріжуть, палять, розтягують і розкрадають те, що в шістдесятих, сімдесятих насаджували і вирощували. А в те, що залишається від посадок, викидають сміття. Схоже, що люди діють по принципу: після мене — хоч потоп, нехай і трава не росте. Аби в домі у себе було тепло, а на подвір’ї чисто. Усе інше таких діячів не хвилює. Зараз рубають і пиляють ті дерева, що товщі і більші. А обрубки і хмиз залишають на узбіччях, спалюючи їх і «обігріваючи» атмосферу.
Недавно в телепередачі «Міняю жінку» демонстрували сюжет про австрійську сім’ю. Ті люди мають 50 гектарів землі, на яких росте ліс. Його теж вирубують, але планово, дбаючи про відтворення. Там не пропадає нічого, навіть тоненькі гілочки подрібнюють і використовують. Подібні «дробілки», імпортні і вітчизняні, є й у нас. Навіть у Кобеляках одну таку установку придбали і вона вже кілька років ржавіє на подвір’ї «Міської сервісної служби». Пропрацювала вона, якщо не помиляюсь, «аж» кілька годин. Її сфотографували, написали про неї в газеті і забули.
Навіщо все це пишу? Хочу достукатись до совісті одних і розуму та волі інших. Усі оті посадки, які нині безжально і бездушно знищують, створювались невипадково. Вони мали на меті не дати розгулятись вітрам-суховіям, які колись знищували українські чорноземи. Зараз ми про ті пилові бурі забули. Але невдовзі загадаємо.
До совісті людей, які думають лише про себе, достукатись, напевне, буде марно. Але ж є у нас і влада. Саме у неї повинен бути розум, щоб подумати про майбутнє. І воля, щоб припинити безлад і беззаконня. Я навіть не кажу по наших дітей і внуків, які ризикують жити у голому степу. Вже ми, сьогоднішні, завтра матимемо великі проблеми, якщо не зупинимось самі чи нас не зупинить хтось розумний і далекоглядний.
