Днями в Комендантівці відбулась сходка жителів села. Мова йшла про вже традиційну для сільської місцевості проблему — ліквідацію місцевої школи.
У холодному актовому залі комедантівської школи зібралися близько тридцяти людей. До них для розмови приїхали заступник голови райдержадміністрації Микола Шабалтій та начальник відділу освіти Наталія Коваль. Сільський голова Неоніла Шпорт, яка вела зібрання, одразу надала слово для виступу Миколі Павловичу. Шабалтій повідомив присутніх, що до РДА надійшов лист із проханням не припиняти роботу комендантівської школи. Його підписали 129 чоловік. Заступник голови РДА наголосив: «Ми б могли просто відповісти на цього листа письмово. Але вирішили не обмежуватися відпискою, а зустрітися з людьми, поговорити, вислухати їх, донести позицію влади».
Після цього Микола Павлович власне й розпочав донести позицію влади. Робив він це, потрібно віддати чиновнику належне, зрозуміло, аргументовано, толерантно. Для початку навів дані про демографічну ситуацію в Україні та Кобеляцькому районі. Микола Павлович сказав: «Ще недавно в телевізійній рекламі говорили: Нас 52 мільйони. Зараз українців ледве більше 45 мільйонів. У Кобеляцькому районі нині 46 тисяч жителів, а було 60 тисяч». Майже вдвічі зменшилась і кількість школярів. Крім того, продовжується процес урбанізації, тобто люди з сільської місцевості масово виїжджають у великі міста, де легше знайти роботу. Саме у зв’язку із усіма цими процесами і постає необхідність в укрупненні сільських шкіл. Микола Шабалтій у своїй промові кілька разів наголосив, що чиновники приїхали у Комендантівку не ставити селян перед фактом, що їх школа зарита, а провести з ними роз’яснювальну роботу. А позиція РДА нині наступна — перевести комендантівських учнів на навчання до Дабинівської школи. Інший варіант — в Озера. Аргументи такі — комендантівські школа споживає надто багато енергоносіїв, але в класах все одно холодно. Собівартість навчання одного учня в Комендантівці у 2012 році складе 22 тисячі гривень. А держава виділяє кошти у розрахунку 7,5 тисяч на школяра. Крім того, згідно із прийнятими нормативами, якщо в класі менше 5 учнів, то вони навчаються за індивідуальною програмою. У результаті у деяких класах школярів вчитимуться лише годину у день. І, як результат, не отримають належних знань. Також Микола Шабалтій вважає, що у великих потужних колективах діти краще розвиваються. Як приклад, згадав часи свого навчання. І наголосив, що почав вчитися краще, коли батьки перевели його у велику школу.
Схожі аргументи навела у своєму виступі і начальник відділу освіти Наталія Коваль. Вона пообіцяла, що комендантівських дітей у Дабинівку возитимуть регулярно, а вчителі не втратять роботу. А для того, щоб будівля навчального закладу у комендантівці вціліла, залишать двох чи трьох сторожів.
Вислухавши чиновників, люди почали обурюватись. В’ячеслав Сідельник заявив: «Якщо школу залишать пусткою, то ніщо і ніхто не врятують її від загибелі. Її вкрадуть разом із сторожами». Він запропонував, щоб здешевити опалення школи, перевести в будівлю інші установи, які функціонують у селі — ФАП, клуб, музей і навіть сільську раду. Алла Бабець закликала владу не приймати поспішних рішень і не знищувати школу. А пенсіонерка Лідія Губіна порівняла долю комендантівської школи із долею затонулого корабля «Конкордія». Вона сказала: «Тільки «Конкордія» потонула швидко, а ми тонемо двадцять років». А ось інший пенсіонер Анатолій Скалозуб згадав один із виступів Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, під час якого посадовець нібито пообіцяв не закривати навчальні заклади в селах.
Отак поговоривши, пошумівши представники двох сторін діалогу розійшлися і роз’їхалися. Селяни — обговорювати незавидне майбутнє, районні чиновники обдумувати майбутнє рішення. Якщо воно, рішення, вже не прийняте. Про це після закінчення зібрання ми кілька хвилин говорили із жителем Комендантівки, депутатом районної ради Володимиром Білоуськом. Говорили, зокрема, і про традиційну для сьогоднішньої української влади нещирість. «Наверху» чиновники говорять правильні речі про збереження шкіл та інших закладів соціальної сфери на селі. І при цьому приймають такі нормативні акти, які унеможливлюють існування тієї ж соціальної сфери. А економію бюджетних коштів можна було б зрозуміти, якби в Україні не зростали постійно статки мільярдерів. Дійсно, незрозуміло якось виходить — одні купляють машини і літаки за сотні тисяч і мільйони доларів, а іншим грошей на середню освіту не вистачає.
Цікаво, а Микола Янович знає про майбутню ліквідацію комедантівської школи?
