У мікрорайоні Маньківка, що у селі Зачепилівка, неогороджене кладовище, не працює вуличне освітлення, немає вивезення сміття. Жителі відділку вважають, що причиною цьому — пасивна позиція сільського голови. Сам Михайло Заріцький запевняє: вирішення багатьох проблем залежить від жителів села.
Сходка жителів Маньківки проходить біля місцевого кладовища. Жителі відділку збираються не лише для того, щоб поскаржитись на свої проблеми журналісту «ЕХО», але й паралельно влаштовують на кладовищі своєрідний суботник. Усього збирається кілька десятків чоловік, які мешкають у Маньківці. Демонструючи журналістові кладовище, вони звертають увагу на те, що огороджене воно лише спереду та ззаду. З боків огорожі немає, тому межі кладовища можна визначити лише умовно — по рівчаках у землі.
— Тут колись були рови, тепер їх практично не видно, — коментує одна з жінок, — тому не поймеш — де закінчується двір і починається кладовище!
За словами місцевих жителів, ще у минулому році директор новосанжарського лісгоспу Василь Красюк обіцяв допомогти огородити маньківський цвинтар. Але огорожа з боків кладовища так і не з’явилася.
Продовжуючи перераховувати свої проблеми, жителі вулиці вказують на центр кладовища. Там посеред могил стоять кілька великих беріз. Жителі Маньківки переймаються: якщо у сильний вітер таке дерево впаде, то може пошкодити багато пам’ятників.
— Сільський голова прислав бригаду, щоб вони попиляли ті дерева. Так вони повипилювали по краях. Те, що їм нада! А те, що дійсно потрібно, не попиляли! — обурюється літній чоловік із граблями у руці. — У нас старшим кладовища був Віктор Іванович Пилипенко. Він завжди керував, кого де ховати, за порядком стежив. Так голова сказав, що такий не нужний… А та бригада, як ми їм зробили зауваження, розвернулася та й поїхала. Сільський голова потім сказав, що селяни на Маньківці заборонили пиляти дерева!
Від кладовища селяни переходять до інших актуальних проблем. Наприклад, вуличного освітлення.
— Гроші вклали у автоматику, у лампочки, зробили це освітлення, — розповідає одна з місцевих депутатів. — Спочатку нам сказали, що ціна за освітлення буде по 3 гривні. Потім — по 5. Потім вже сказали, що буде по 10! А потім вообще виключили!
До неогородженого кладовища та неосвітлених вулиць додаються розбиті вщент дороги. Місцеві жителі стверджують: розбили дороги потужні вантажівки з Полтавської газонафтової компанії.
— У нас англічани брали пісок ціле літо. При чому возили тоді, коли люди дороги для проїзду закривають, щоб їх зберегти. Від них почав спучуватися асфальт. Їм, начебто, запропонували возити через Бабенкове, та вони сказали, що їм невигідно! — пояснює той самий літній чоловік.
Він же продовжує свою розповідь, підкріплюючи її ще й математичними розрахунками:
— Я порахував. Одна машина бере десь 18 кубів. За день возили по 30-40 машин. То за літо вивезли щонайменше 6 тисяч кубів піску! Але ж гроші за нього пішли не сільській раді, а лісгоспу. Та за той пісок можна було б тричі зробити звалище і дороги полагодити!
Жителі Маньківки стверджують: не дивлячись на те, що через село перевозять сотні тонн піску, на їхнє кладовище не завезли бодай машини.
Виходить такий собі чоботар без чобіт. Але найбільш дивною була наступна скарга місцевих жителів. Вони нарікали на те, що усі посадки та ліси у найближчій околиці завалені сміттям. Причина його появи там банальна та прозаїчна. Адже у Зачепилівці, яка має свій полігон твердих побутових відходів, не організоване централізоване вивезення сміття. Тобто, весь район щодня везе сміття на звалище у Зачепилівку, а сама Зачепилівка везе свої відходи у ліс.
Із приводу питань, порушених жителями на сходці, ми зустрілися із зачепилівським сільським головою Михайлом Заріцьким. Він охоче погодився відповісти на питання. І по-своєму роз’яснив кожну з піднятих проблем.
1. Про кладовище.
— Огорожа навколо кладовища стоятиме вже у вівторок. Є домовленість із держлісгоспом, — пояснив Михайло Андрійович.
Станом на 17:00 у вівторок огорожі на маньківському кладовищі все ще не було. Натомість депутат Алла Пльонкіна повідомила, що вже у середу жителі відділку самостійно встановлюватимуть паркан, придбаний за кошти, зібрані у жителів Маньківки.
2. Про освітлення.
Сільський голова розповів, що у селі дійсно були встановлені станції диференційованого обліку. На стовпи повісили ліхтарі й освітлення у Зачепилівці з’явилося. Але проіснувало недовго. Через те, що у бюджеті сільської ради немає видатків на статтю «Благоустрій», платити за світло довелося самим мешканцям села.
— Коли вони дізнались, що доведеться платити по 5, то половина одразу відмовилась, — пояснив Михайло Заріцький, — тоді цю суму розподілили між тими, хто лишився. Вийшло вже по 10. І від сплати відмовились іще більше людей. З’явилась заборгованість і РЕС попередив нас, що відключить бюджетні заклади.
Після цього сільський голова змушений був відключити вуличне освітлення. А жителям тієї ж Маньківки запропонував створити вуличний кооператив, який і буде проводити розрахунок за освітлення. Так, як це, приміром, роблять на вулиці Миру у тому ж селі.
— Люди чекають, доки прийде сільський голова і щось зробить! Але ж я не можу за них створити кооператив! — резюмує Михайло Заріцький. — Зараз половина з них обурюється, але ніхто не говорить, що інша половина просто не хоче платити за це освітлення.
3. Про спилювання дерев.
— Я дійсно найняв бригаду, щоб вони прибрали дерева на кладовищі у Маньківці. Але коштів, щоб оплатити їх роботу, у сільської ради просто немає. Тому ми домовились: ці хлопці спочатку ріжуть дерево, реалізують його. Потім на отримані гроші наймають кран і з його допомогою зрізають берези, які стоять просто посеред пам’ятників.
За словами сільського голови, працівники бригади почали зрізати дерева навколо кладовища, щоб підготувати місце для подальшої роботи. Але місцевим жителям така робота не сподобалася. Вони почали робити працівникам зауваження, ті розвернулися і пішли, так і не спилявши усіх дерев.
4. Про дороги.
— Проблема у тому, що у нас немає на балансі комунальних доріг із твердим покриттям, — пояснив Михайло Заріцький, — оця дорога, що йде через село, належить службі автомобільних доріг. Тому ми не маємо права виділяти на неї кошти із сільської ради — це ж буде корупція!
5. Про сміття.
— У 2008-му році ми пробували налагодити вивезення сміття, — пригадує сільський голова. — Найняли трактор, який періодично збирав мішки попід дворами. Тариф встановили невисокий — 2 гривні/мішок. Тільки довго таке вивезення не протрималося. Збирає цей тракторист 80 мішків сміття. А з них оплачують лише 30! Він приходить і говорить — ось ви мені винні ще стільки-то. Виходить, що повинна доплачувати сільська рада?
Для того, щоб Зачепилівку обслуговували машини новосанжарського комунгоспу, потрібна згода 1/3 жителів села на користування послугами з вивезенням сміття. Люди такого бажання не виказують, а сільський голова змусити їх не може.
І ось так — у будь-якому питанні. Послухати людей — вони праві на 100 відсотків. Послухати сільського голову — і він абсолютно має рацію. Але хто ж в кінці-кінців повинен вирішувати проблеми села? Голова? Депутати? Усі мешканці? Чи, можливо, усі вони разом?
