Не так давно депутат Полтавської обласної ради Анатолій Шкарбан публічно заявив про свою готовність балотуватись до Верховної Ради України.
Колись видатний англійський політик Уїнстон Черчилль порівняв боротьбу за владу у Радянському Союзі з битвою двох бійцівських собак під килимом. Мовляв, сторонні спостерігачі чують лише гарчання і бачать, як два тіла вовтузяться під покриттям. А в кінці-кінців наверх викидають бездиханне тіло переможеного. Переможець же залишається під килимом, тобто, в тіні. Так метафорично видатний англієць натякав на непублічність, недемократичність і закритість для сторонніх радянської політики.
Уже давно пішов в історію СРСР. Але в сучасній незалежній Україні, як і 20, 30, 40 років тому живуть і процвітають ненайкращі радянські традиції. Нинішні владоможці чомусь миттєво забули про те хороше, що було в СРСР — безкоштовні медицину, освіту, соціальні гарантії в старості. Натомість вони свято дотримуються принципів непублічної політики. Рівну конкурентну боротьбу на виборах, змагання програм та ідеологій замінюють грошима і гречкою. А справжні ляльководи, постійні переможці на будь-яких виборах залишаються під килимом. Щось подібне відбувається і зараз, напередодні виборів до Верховної Ради України. Ні для кого не є секретом, що виборчі перегони давно стартували — формуються штаби політичних сил, краються і перекроюються округи, партійні фонди наповнюються доларами і гречкою. Ведеться й агітація. Задля одного кандидата газети випускаються, інший в сумнівних, але рейтингових телевізійних шоу «піариться». Але вголос про свої наміри ніхто не заявляє.
Виключенням із загального правила став хіба що Анатолій Шкарбан. Він — один із небагатьох на всю Україну відкрито і публічно заявив про своє бажання стати учасником виборчих перегонів до українського парламенту. З усіма очевидними та таємними плюсами і мінусами такого вчинку. Тому в редакції «ЕХО» було прийняте рішення провести інтерв’ю з Анатолієм Миколайовичем, щоб спробувати дізнатись про мотиви і причини його рішення, про плюси і мінуси, про миттєві та віддалені в часі наслідки досить гучної заяви.
Наша розмова, як і анонсувалось, відбулась у суботу, 7 квітня, в редакції «ЕХО». Крім співробітників «ЕХО» та самого Анатолія Шкарбана того дня до редакційного офісу прийшов і несподіваний гість. Він представився жителем Кобеляк Анатолієм Тихоненком. Чоловік одразу наголосив, що прийшов підтримати Анатолія Шкарбана, якого назвав своїм рятівником. За словами Тихоненка, Шкарбан кілька років тому, ще працюючи лікарем Кобеляцької ЦРЛ, надав йому кваліфіковану допомогу під час гострого інсульту. На появу гостя редакції Анатолій Шкарбан відреагував наступним чином: «Увігнали мене «в краску». Тільки не подумайте, будь-ласка, що це я запросив чоловіка. Чесно скажу, лікував його так багато років тому, що вже й не пам’ятаю. Сподіваюсь, що своєю медичною діяльністю шкоди людям не наробив».
— Та ні, яка шкода, Ви врятували мене. А згадують Вас люди добрими словами. Кажуть: ото був один врач, який говорив хворим: «Заходьте, будь-ласка!»
Після такого експромту ми перейшли до інтерв’ю.
— Анатолію Миколайовичу, не знаю, як інші, а я звернув увагу на те, що Ви прийняли рішення заявитись до участі у виборах шляхом самовисунення. Це що, розрив із «Батьківщино», із «БЮТом».
— Ні, безумовно, це ніякий не розрив із партією «Батьківщина». Чому йтиму шляхом самовисунення… По-перше, маю на це законне право. По-друге, пропозицій балотуватись по мажоритарному округу до парламенту від політичних партій ще не надходило. Можливо, надійде. Хоча я вже маю гіркий досвід висування від політичної партії. Кілька років тому на обласній партійній конференції було прийняте рішення висунути Анатолія Шкарбана кандидатом у депутати Верховної Ради України. І я одразу виступив із критикою щодо наявності в партійному списку мільйонерів та мільярдерів. Попереджав, що вони, не задумуючись, зрадять партію в угоду своїм особистим інтересам. Що, до речі, й сталося. А тоді… Не встигла наша полтавська делегація доїхати до Києва на партійний з’їзд, як Шкарбана виключили зі списку. Тому не хочу залежати від когось, від чиїхось особистих інтересів та амбіцій. Але це не головне. Головне те, що, на моє переконання, депутат-мажоритарщик повинен перш за все представляти в парламенті територіальну громаду. Тобто, захищати інтереси всіх людей, всіх виборців, незалежно від їх політичних уподобань. Ось прийшов до редакції чоловік, щоб підтримати Шкарбана (киває на Анатолія Тихоненка). Я не знаю, до якої партії він належить. Можливо, він безпартійний, можливо — регіонал. Але якщо він мене обирає, підтримує мене, я зобов’язаний підтримувати його. Та й для нього, по-моєму, не принципово, до якої політичної партії належить Шкарбан (Тихоненко погоджується).
— У неофіційних розмовах уже досить давно доводилось чути, що кандидатом від опозиції по виборчому округу, до якого входить Кобеляцький район, буде новосанжарський селищний голова Андрій Река. Він є членом «Фронту Змін». Чи не виникне у опозиційних політиків конфлікт інтересів?
— Ну, по-перше, як Ви і сказали, поки що щодо єдиного кандидата від опозиції лише неофіційні балачки ведуться. А конфлікт інтересів виникне у будь-якому разі. На мою думку, єдиний кандидат від опозиції — це утопічна ідея. Він же не припинятиме свого членства у партії. Отже, «фронтовик» все одно агітуватиме за свою політичну силу, «бютівець» — за свою. Це ж не випадок із Тігіпком, котрий просто ліквідував свою партію.
А про єдиного кандидата можна було б говорити, якби, згідно законодавства, вибори проводились у два тури. Не набрав у першому турі жоден кандидат необхідної кількості голосів? От тоді і об’єднуємось, і голосуємо всі за одного, за найсильнішого. Там уже є об’єктивний критерій визначення кращого кандидата. Це — голос народу. А так, як робиться зараз… Хто визначатиме єдиного кандидата? За якими критеріями? Знову будуть таємні кулуарні переговори кількох лідерів? Та скільки ж можна на ті граблі наступати!
Якщо так званий єдиний кандидат від опозиції все ж з’явиться, єдине, що хочу побажати — сил і натхнення в досягненні успіху. І, чесної боротьби. Якщо хтось звернув увагу, то я давно відмовився від критики своїх опонентів на виборах. Досить давно один розумний чоловік із Іванівки сказав мені: «Говори про себе, люди самі розберуться, хто кращий».
— Коли ви прийняли рішення балотуватись до парламенту?
— Думав про це досить давно, все зважував «за» «проти», порівнював свої шанси. А остаточне рішення прийняв у березні. Було це на сходці у Біликах, на яку громада зібралась, щоб обговорити питання побудови комбікормового заводу. Я там був і виступав. І до мене підійшли біличани і прямо запитали: «А чому не балотуєшся до Верховної Ради?» І пообіцяли підтримати. Це стало остаточним сигналом — потрібно йти на вибори. Без оцієї підтримки людей, можливо, взагалі б і не зважився балотуватися.
— Вам, як діючому депутату, політику, який позиціонує себе як публічна людина, добре відомо, що без виступів у ЗМІ, пресі, без «піару», дослівно — зв’язків із громадськістю, про успіх на виборах можна лише мріяти. Два-три роки тому Анатолій Шкарбан був частим гостем різних редакцій, виступав по телебаченню, проводив конференції в Інтернеті, а останнім часом чомусь затих. З чим це пов’язано, чому не «світитесь» у ЗМІ?
— Тут потрібно зробити одне уточнення. Не «не світитесь», а — «не світять». Ні для кого не є секретом, що зараз у Полтавській обласній раді є стійка провладна більшість. І всі рішення приймаються суворо, згідно з вказівкою вищого партійного керівництва. Керівництва Партії Регіонів, безумовно. Буває, доходить ледве не до анектодів. Приходять після сесії депутати і говорять: «Добре ти виступав, правильні речі говорив, погоджуюсь із тобою. Але ж ти розумієш… голосував я так, як на засіданні фракції вирішили». Це один нюанс. Інший полягає в тому, що більшість ЗМІ висвітлюють виключно позицію представників влади, повністю ігноруючи опозицію. Інколи створюється враження, що говориш і працюєш у безлюдній пустелі, де тебе ніхто не чує і не бачить.
— У Вас є певний і досить суттєвий авторитет у Кобеляцькому районі. Але ж у голосуванні братимуть участь жителі й інших районів Полтавщини. Не боїтесь, що голоси земляків не матимуть вагомого значення?
— Чи знаєте — не боюся. Мене добре знають і в Новосанжарському, й в інших районах. Крім того, ще ніхто не знає, як наріжуть виборчі округи. Якщо кобелячани голосуватимуть разом із новосанжарцями — буде один розклад, якщо з машівцями — інший. А взагалі знаю, що голоси кобеляцьких виборців гратимуть вагому роль.
— Ну й, можливо, головне запитання. Навіщо Вам воно взагалі потрібно? Великого бізнесу у Вас немає, отже, й робити в українському парламенті, здавалось би, нічого.
— Так, Ви вірно відзначили, що нині у Верховній Раді в основному працюють представники великого капіталу. І це погано, це потрібно міняти.
Мені 50 років. Маю тридцять років трудового стажу і маже 15 — депутатського. Вважаю, що набув достатньо досвіду для роботи у Верховній Раді, маю ініціативу, маю бажання принести користь людям. От давайте разом поміркуємо, яка користь для народу від роботи сьогоднішньої бізнесової Верховної Ради. Що вони покращили? Пенсійна реформа погіршує становище як пенсіонерів, так і працюючих, податкова душить малий бізнес. Ми поступово забуваємо про безкоштовну медицину і освіту. Для того, щоб відпочити, потрібні шалені гроші, забирають у нас річки і ліси. 80 мільярдів гривень витратили на Євро, для того, щоб зіграти пару десятків футбольних матчів. Яка від цього користь простим українцям? А зараз готуються забрати ще й землю. І її заберуть. І зроблять це навіть не наші бізнесмени, а росіяни, китайці, в’єтнамці. Україна перетвориться у колонію для іноземних держав. Цього я дуже не хочу. Думаю, що і більшість земляків також.
Безумовно, я не думаю, що можу самотужки змінити тенденцію. Але вважаю, що суспільство вже прикинулось, люди вибиратимуть у владу тих, хто про них дйсно турбуватиметься. Нинішній парламент не є дзеркалом українського суспільства. Там немає місця пенсіонерам, фермерам, дрібним підприємцям. А має бути.
— Вибори чітко показують, що великі гроші роблять свою справу. Виборців банально купляють. Гірко це визнавати, але це працює. У Вас нібито великих грошей немає. Як будете протистояти підкупу виборців?
— Гроші вирішують багато, але не все. Усі вибори, які я вигравав, не обходились без протистояння з «грошовими мішками». Але вигравав. Гречані вибори виграють не через те, що всіх купили. А через те, що люди, які не купляються, не йдуть голосувати. Ось у чому проблема. Якщо свідомі українці підуть на вибори, то ні підкуп, ні фальсифікації не спрацюють. Думаю, що люди більш свідомо поставляться до осінніх виборів, адже вони розуміють, що визначають стратегічний курс держави на найближчі роки.
Звичайно, боротись буде важко. Адже навіть виборчий Закон нинішні парламентарії прийняли «під себе». Хто слідкує за порядком проведення виборів? Добровольці! Не держава, не її відповідальні органи, а фактично люди з вулиці. Тому нікого й не ловлять на фальсифікаціях, на підкупі.
— Ну чому ж, у 2004 році ловили. Навіть у Кобеляцькому районі дехто поніс покарання.
— І хто ловив? Добровольці, спостерігачі. А де була прокуратура, міліція, Служба безпеки?
— До речі, про міліцію, прокуратуру і Службу безпеки. Не боїтесь? Вас, як потенційного кандидата від опозиції, можуть буквально задушити перевірками.
— Для початку хочу нагадати про заяви Президента, Прем’єра та інших представників виконавчої влади про чесні, прозорі, демократичні вибори, без адмінтиску і переслідування опонентів діючої влади. Ну, напевне, збрехав би, кажучи, що нічого не боюся, що не маю мандражу. Але постійно чогось чи когось боятися, жити по принципу «як би чого не сталося» — це не моя позиція. Крім того, давайте не будемо занадто драматизувати ситуацію. Не все так погано і серед силовиків, і в середовищі держслужбовців. У більшості, вони люди розумні і помірковані. Вони все бачать і все розуміють. Вони вийшли з народу, як і всі ми, ходять по землі, отримують невелику зарплату, страждають від високих цін, від того, що працювати доводиться більше, а пенсію отримувати меншу. Так що давайте не будемо малювати погані сценарії. А якщо й постраждаю через політичну діяльність, то нехай це буде моєю жертвою, моїм внеском в остаточну перемогу демократії (сміється).
— Що ж, давайте на цій веселій ноті і будемо закінчувати. Успіху Вам особисто, і нехай демократія дійсно переможе. Але без жертв.
— Згоден.
