26-го квітня новосанжарці традиційно вшановують ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. На урочистому мітингу представники влади говорять про допомогу чорнобильцям, а самі ліквідатори — про свої проблеми.
Урочиста колонна рухається від центру селища до скверу, де розташований пам’ятний знак жертвам Чорнобиля. У колоні — держслужбовці, працівники районних установ, учні та педагоги Новосанжарського НВК. Попереду з прапором та вінками йдуть новосанжарці, які були ліквідаторами аварії на ЧАЕС.
— А кого це ховають? — цікавиться чоловік, що стоїть на зупинці навпроти магазину «Водограй», у перших учасників ходи.
— Сьогодні — день Чорнобиля!
— А-а-а, а я думав — помер хтось, — байдуже відповідає дядько.
Колона підходить до скверу. Люди вишиковуються по обидва боки від пам’ятного знака. У очі кидається доріжка, яка веде до пам’ятника. Вона висипана свіжим гран відсівом. Починається мітинг. Селищний голова Андрій Река розповідає про страшну трагедію, яка трапилася 26 років тому на Поліссі, про новосанжарців, які разом з іншими боролися з радіаційною загрозою.
Голова районної ради Володимир Левицький читає присутнім рядки з листа Героя Радянського Союзу Володимира Правика. Майже вбитий страшною дозою опромінення, мужній чоловік писав підбадьорливі листи своїй дружині. Подвиг таких людей не може не викликати поваги.
Перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко говорить про сьогодення ліквідаторів.
— Ми робимо все можливе, аби покращити ваше життя, — запевняє Володимир Федорович.
Найбільш емоційним видається виступ заступника голови районної організації «Союз Чорнобиль України» Миколи Ганжі.
Він, як один із ліквідаторів тієї страшної аварії, і сьогодні не може зрозуміти — як же вона могла статися?
— Може, тому, що керували нею не наші, а люди з Москви? А може, тому, що трапилася помилка персоналу, який не був належно підготовленим? — запитує Микола Іванович.
«Правильно, правильно» — хитають головами кілька жінок, які слухають виступ.
— Але якщо до аварії призвела помилка персоналу, то чому тоді 26, 27, 28 квітня місто Прип’ять жило своїм спокійним розміреним життям?! Чому влада приховувала факт аварії від людей?! — дивується і обурюється водночас Микола Ганжа.
Далі він говорить про те, що необхідно покращити медикаментозне забезпечення колишніх ліквідаторів. Але відзначає, що, завдяки районній раді, чорнобильці стали отримувати більше санаторно-курортних путівок.
Завершує свій виступ Микола Ганжа нагадуванням про непрості взаємовідносини чорнобильців та держави.
— Третині з нас доводиться звертатися до суду, щоб переглянути розмір пенсії!
Після мітингу присутні покладають квіти до пам’ятного знака. А новосанжарський священик отець Дарій проводить панахиду по усіх, хто загинув від дії «мирного атому», який вийшов з-під контролю.
Тому чоловіку, який стояв біля зупинки, можна було відповісти: «Сьогодні ніхто не помер. Але двадцять шість років тому сталася біда, від якої померло багато людей. Це Чорнобиль. І про нього треба пам’ятати…»
