«І віддати їм останнє —
Землю, ще не продану.
І тоді, нарешті, станем
Вільні між народами».
Борис Олійник
У газеті «Час регіонів» надрукована стаття з символічним заголовком: «Виведемо село з резервації». Згадайте, як один реформатор будував «соціалізм з людським обличчям». І сам же пояснював у книзі «Перебудова і нове мислення»: «Не в наших традиціях займатися пророкуванням і намагатися визначити наперед усі архітектурні елементи тієї суспільної будівлі, яку ми зведемо…». Попереджав, що й сам не знає, що вийде, але йти потрібно. Такий собі «Сусанін-тревел». Архітектори- реформатори завжди говорять те, що люди хочуть чути, а роблять навпаки. Про резервацію самі домислите. Робиться ж усе під лозунгом «покращення життя». От тільки чийого?
Але про статтю. У ній ішлося про прийняття ВРУ за основу закону про ринок землі. Згідно нього, позбудуться українці землі не в 2012-ому, як передбачали, а в 2013-ому році. Так і проситься запитання: це що, підгонка термінів під символіку диявола — тринадцятий рік? Стаття Конституції, яка проголошує землю власністю народу, чомусь також має номер 13.
Віками вороги домагалися нашої землі, і от знову небезпека. Відстоїмо чи будемо рабами?
Стурбований і голова владної фракції, аби люди не стали батраками, якщо латифундисти скуплять землі. Він, правда, пояснює, що закон це унеможливить. Але ж сумнівається! Розведе потім руками, скаже: «Думали, як краще, а вийшло, як завжди». У сорок першому співали: «…Вставай на смертный бой…». Даремно співали. І полягли діди та батьки даремно. Виходить, безглуздість їх смерті і на нашій совісті, бо не здатні ми захистити відстояну в боях землю. Навіть зрозуміти не здатні, що відбувається. Обрали «Pepsi», та й співаємо: «..Ще не вмерла..» і «Разом нас багато...». Втратимо землю, буде по Б. Олійнику: «І наймуть нас гуманні чужоземці водить ослів на ранній променад, самі ж зведуть на нашім чорноземі новий Багдад». Думав хто, що колись відомий поет, патріот України, наш земляк, стане забороненим? Це до такої демократії нас вели? У 90-х роках «нацпатріоти» любили посилатися на Столипіна і його земельну реформу, але мовчали, що, виступаючи у Думі він говорив: «Земля — это Россия». Перефразовуючи, можна сказати: «Земля — це Україна». Вона ж не виробляється, раз продавши, селянин її більше не купить. Мовчать «нацпатріоти». Повдягали вишиванки — і тільки й розмов про Сталіна та про тоталітаризм. Мовби це найактуальніше. Довго не міг збагнути, що за цим криється, доки не знайшов у Ф. Достоєвського: «Тот, кто оплевал своє прошлое, уже наш…». А Ніцше писав: «Мало страдаешь от неисполнимых желаний, когда приучаешь свое воображение чернить прошлое». Отже, справа не в Сталіні. Мабуть, потрібно змусити нас, вибачайте, плювати на результати праці своїх батьків і дідів, вселити думку, що вони нічого не збудували і нічого не варті. А в майбутньому плювати і на безіменні могили загиблих, бо за що ж гинули? За землю, якої немає? От чого домагаються наші «нацпатріоти», аби не страждати від «неисполнимых желаний». А ще бояться, мабуть, аби народ не дав декому сталінського визначення. Взялись об’єднану опозицію формувати, мріючи залучити дійсно Великих українців як весільних генералів. Цікаво, чи бажаючі знайдуться? Сценаристам хаос потрібен. На це, здається, і працюють як «опозиція», так і влада. Боротьба йде, мабуть, за те, хто ґешефт отримає від продажу України. В сімнадцятому землю нашу не захопили, не вдалося. У Постанові Тимчасового уряду говорилося: «Первейшим из первых… является земельный вопрос». Журнал «Огонек», який, за висловом одного із наших нардепів, «спалив наш спільний дім», «розкручуючи» земельне питання на початку 90-х, інформував: «Для подготовки земельной реформы Временным правительством.… образован комитет, задачей котрого стало уточнение кадастра и выяснение того, какие виды и условия землепользования существуют в стране». Неначе сьогодні написане! Повторюється історія чи її повторюють? Мовчать «нацпатріоти». Їм ліпше про «совєти» та про москалів. Критикують «звєзду» на прапорі головної країни «соцлагеря», а й не видять, що на прапорі «єврозони», «єврокомісари» цілу дюжину тих «звьозд» намалювали. Однієї до 13-ти не вистачає. Тільки у «єврозоні» люд вже давно прокинувся, а ми спимо і, як по Біблії, дивимось і не бачимо, слухаємо і не чуємо. Хіба недоліки радянської доби були варті того, щоб розвалити і продати по шматках Батьківщину? Може, правий був Сталін, коли говорив про націоналістів: « Они лучшие попутчики наших врагов и злейшие враги собственных народов. Ведь заветная мечта националистов — раздробить Советский Союз, и тогда он станет легкой добычей врагов. Народы же, населяющие Советский Союз, в своем большинстве будут физически истреблены, оставшаяся же часть превратится в бессловесных и жалких рабов…» З іншого ж боку, зараз саме націоналістична позиція може нас врятувати, а не різноманітні союзи. Той же Сталін і таке писав: «… Необходимо, чтобы не только школы, но и все учреждения, все органы, как партийные, так и советские, шаг за шагом национализировались, чтобы они функционировали в условиях, соответствующих быту даного народа». (т. 5 с. 257). А наш український побут знищується разом із селами, що б там влада нам не розповідала про їх відродження. Село є оберегом генофонду нації, але може так статися, що після продажу землі наші села просто згорнуть бульдозерами. Усе краще з радянського періоду ми знищили, все гірше — взяли. Замість подвійної моралі отримали потрійну в кубі, зате начисто лишилися медичної допомоги, безкоштовної освіти, гарантованого права на працю. Можна скільки завгодно кривлятися «нацпатріотам» з приводу того, що в СРСР сексу не було, але тоді кількість українців збільшувалася, а зараз катастрофічно скорочується. А якщо молодь перейде на секс, який щоденно нав’язують ЗМІ і поп-зірки, то в українців взагалі, вибачте, «приплоду» не буде. Років через сто про Україну говоритимуть, як про Єгипет: «Єгипет є, а єгиптян немає». І не думайте, що автобани для вас будуються, як і череда елеваторів по Дніпру. Може, і пам’ятник Тарасу знімуть, аби із своєї кручі нічого не бачив.
У статті нас переконують: «...В законі будуть чітко визначені механізми управління землею і можливі масштаби її купівлі — продажу». Хоча з неї ж зрозуміло, що у нас діє не закон, а «беспредел»: «…Майже 7 мільйонів громадян звернулися з проханням захистити їх від примусового продажу та примусової оренди їхніх земельних ділянок… Агрохолдинги монопольно впливають на правоохоронні органи». Сім мільйонів звернень!!! Думаєте, скаржників хто захистив? Мабуть, надіслали 7 мільйонів відписок. Поштові витрати прикиньте самі. Чому треба вірити в те, що новий закон вас захистить? Та чому взагалі у нас на правоохоронні органи і на суди впливають якісь холдинги, а влада не впливає ні на холдинги, ні на суди, ні на правоохоронні органи? Це що, основний принцип демократії? Та у нас найжорстокіша тиранія, тільки не Сталіна, а долара. А це, як говорять в Одесі, дві великі різниці. Багато тих, хто підтримав нову владу, сподівалися в першу чергу не на зрушення в економіці, на це час потрібен, а на наведення елементарного порядку. Далі читайте уважно!!! Цитата: «Навіть явно шахрайські дії щодо пролонгації договорів оренди ділянки без відома її власника інколи не знаходять підтримки з боку судів, правоохоронних органів і навіть подекуди органів місцевої влади.» Щось зрозуміли?! І я ні. («Час регіонів» № 45-2011 р., перевірте). На якусь талмудистику схоже. Може, шахрайські дії повинні знаходити підтримку? Може, це помилка чи обмовка, але, як зараз модно говорити, обмовка по Фрейду. По-простому: що у тверезого на умі… Далі в статті рекомендується не продавати землю, бо: «На сьогоднішній день немає потужнішого і стабільнішого капіталу, який гарантував би доходи…» Зрозуміли?! Оце вам, також по Фрейду, відповідь на те, чого земля їх цікавить. А, як говорив один нардеп: «паяльники і утюги вже заготовлені». Для власників паїв, якщо не зрозуміли. Весь цей спектакль з українською землею закінчиться на користь сценаристів. А актори-чиновники, і глядачі-пересічні залишаться при бубнових інтересах. Тут і до ворожки не ходи. Попереду, правда, вибори. Так що народу і карти в руки.
Дмитро Дорошенко у книзі «Нарис історії України» приводить слова, написані невідомим, начебто, польським, письменником ще у 1590 році: «… Її поля так прекрасні, як поля єлисейські. …Україна — це все одно, що обітована земля, … яка тече медом і молоком.» Претенденти таку землю давно вже очікують.
