Мій старший колега Ігор Філонеко часто згадує це прислів’я. «Свисни, Грицьку, ти дурніший!» — кажуть у народі. Це прислів’я дуже гарно підходить і до нашої щоденної журналістської роботи, і до життя в Україні загалом.
Прикладів цьому достатньо. Перший — і найбільш часто вживаний — це прийом молока у селах. Скільки пам’ятаю, селяни завжди скаржились на збирачів молока. «Будь ласка, приїдьте — подивіться. І за копійки приймають, і гроші нерегулярно виплачують, і жирність пальцем вимірюють!». Ми, як правило, приїздимо, дивимось, пишемо. Як правило, констатуємо очевидне. Так, дійсно, ціна у 1,50-1,60 за літр молока настільки низька, що не відбиває селянинові навіть собівартості утримання корови. Але збирачі платити більше не хочуть. Пояснюють це тим, що їм це економічно невигідно. Проте за деякий час це ж молоко з’являється на полицях магазинів, але по ціні у 5-6 разів більшій.
Ми про усе це пишемо. Але збирачам молока від наших публікацій — ні холодно, ні спекотно. Влада на такі матеріали теж реагує неохоче. Виходить, що результату — нуль цілих нуль десятих. Єдині, хто може реально вплинути на ситуацію, — самі власники корів. Але для цього потрібно щось зробити. Наприклад, об’єднатися усім селом і створити молочний кооператив. Домовитися, що ніхто по 1,50 молока не здасть. І разом поставити збирачам умову про підняття ціни.
Зазвичай, люди відмовляються від такого варіанту з прозаїчних причин. «Ага! Я не понесу здавати, а сусідка понесе! У мене молоко скисне — куди я його діну? Так хоч по 1,50 здам». На цьому розмова закінчується. Об’єднуватися і захищати себе самостійно селяни категорично не хочуть. По-перше, тому що не вірять у ефективність будь-якого об’єднання як такого. По-друге, вперто чіпляються за оті самі «руб п’ятдесят», не розуміючи, що просто так ціну на молоко їм ніхто не підніме.
У принципі, ситуацію з ціною на молоко можна спроектувати і на політичну ситуацію в країні загалом. З року в рік українці терпляче чекають, доки хтось розумний прийде до влади, наведе в Україні порядок і зробить її процвітаючою європейською державою. При цьому усьому ті ж самі українці вперто не хочуть ходити на вибори. «А для чого? Все одно від мого голосу нічого не залежить». Ця позиція дуже зручна. Адже коли минають чергові вибори і життя у країні не покращується, а погіршується, ці люди спокійно кажуть: «А я за цю владу не голосував!»
Так і триває з року в рік. Дурні Грицьки їздять по селах і пишуть статті про бідних селян, ходять на вибори і голосують, як свідомі громадяни. А розумні дядьки сидять і чекають. А раптом завтра зміниться влада і підніметься ціна на молоко?
