Працівники карного розшуку Київського райвідділу міліції міста Полтави нещодавно затримали мешканця міста Комсомольська, 1981 року народження, який у 2007 році разом з товаришем скоїв розбійний напад на іноземця. Залишати потерпілого в живих нападники не планували, тому лише щасливий випадок допоміг йому тоді врятувати життя.
Сьогодні Амір Хусейн розповідає про події п’ятирічної давнини із посмішкою на обличчі, а тоді йому прийшлось дивитись смерті в очі. „Це не можна передати словами, - розповідає він, - але я знаю, як виглядає смерть, що відчуває людина в останні хвилини свого життя. Коли мене вкинули у багажник мого автомобіля, який закривається герметично, тобто повітря туди не поступає, я розумів, що мені залишилось жити декілька хвилин. Я або задихнусь від нестачі повітря, або мене відвезуть подалі і вб’ють. Верхів’я дерева, яке я бачив перед тим, як закрився багажник, я пам’ятаю і сьогодні: тоді я був переконаний, що це останнє, що бачу на цьому світі”.
Амір проживає у Полтаві з 1992 року. Після закінчення стоматологічної академії додому в Судан повертатись не став, а залишився у нашому місті та почав організовувати навчання іноземних студентів. Справи у нього йшли непогано, він одружився, почав думати про дітей. Проблеми почались, за його словами, після того, як вирішив розпочати власну справу – придбати два вантажних автомобілі та здавати їх в оренду для перевезення вантажів.
Нині затриманий, а тоді підприємець, який займався продажем автомобілів, дізнався про те, що на банківській картці у Аміра знаходиться декілька десятків тисяч доларів США, за які він збирається купувати вантажівки. Вони і стали об’єктом злочину. „Провернути” таку справу одному було важко, тому зловмисник звернувся за допомогою до своїх товаришів, які, до речі, уже мали кримінальний досвід і відбували покарання у в’язниці.
Зручний момент настав, коли іноземець зібрався продавати свій легковик „Мерседес Бенц”. Розбійники вирішили стати його покупцями, виманити чоловіка за місто і там напали. За декілька днів до призначеної дати, одного із нападників за скоєння адміністративного правопорушення затримала міліція і він на п’ятнадцять діб опинився за гратами. Незважаючи на це, коригувати свій план не стали.
„Ми зустрілись із покупцем у місті, - говорить потерпілий іноземець, який і сьогодні живе та працює у Полтаві. – Коли домовились про ціну та задаток, він повідомив, що гроші на задаток йому необхідно взяти у брата, який зараз знаходиться в одному із сіл сусіднього району. Не підозрюючи нічого поганого, я погодився поїхати туди на власному авто”. Коли чоловіки виїхали за межі міста Полтави, то край дороги побачили іномарку брата покупця, до якого вони і їхали по гроші. Роль „брата” у даній ситуації грав нині затриманий розбійник, який чекав у домовленому місці. На прохання покупця, Амір зупинився. Виявилось, що в автомобілі виникли якісь проблеми з колесом. Коли іноземець відкрив багажник, щоб дістати приладдя для усунення поломки авто, то отримав ззаду удар ключем по голові.
„Удар був дуже сильний, - розповідає далі Амір Хусейн, - однак свідомості я не втратив. Після цього мене почали бити руками й ногами. Я зумів вирватись та побігти. Однак, чоловіки мене наздогнали, знову били ключем по голові, а потім ногами по голові та всьому тулубу”. Побачивши, що потерпілий знаходиться без свідомості, розбійники обшукали його, забравши особисті речі, потягли назад до автомобіля та вкинули у багажник. Це і була їхня помилка, яка врятувала, за словами іноземця, йому життя. У замкові запалення ключів не було, відкрити багажник, у якому лежав власник авто, без ключів вони також не змогли. Розуміючи, що затримуватись біля автомобіля вони довго не можуть, розбійники поспішили зникнути.
„Відразу після скоєння злочину, - говорить підполковник міліції Ігор Рудь, який у 2007 році очолював Київський РВ ПМУ, - ми встановили особи та затримали одного із розбійників, однак, його співучаснику, а по-суті, організатору розбійного нападу, вдалось тоді виїхати за межі України до однієї із держав колишнього Радянського Союзу. Ми встановили до якої саме країни виїхав цей чоловік, співпрацювали з іноземними правоохоронцями щодо його розшуку, однак, встановити місце його перебування нам так і не вдалось”.
Через п’ять років, коли і розбійник, і потерпілий думали, що міліція уже забула про цю справу, оперативники Київського райвідділу міліції, які весь час тримали її на контролі, отримали оперативну інформацію про те, що даний чоловік з’явився в одному з обласних центрів України. „Перевірка отриманої інформації, - продовжує Ігор Миколайович, який нині обіймає посаду першого заступника начальника Полтавського міського управління міліції, - підтвердила її достовірність. Для затримання зловмисника у дане місто негайно була відряджена група із працівників карного розшуку та спецпідрозділу „Беркут”. Затримання було проведено на високому професійному рівні, розбійник навіть не встиг зробити якихось дій щодо можливої втечі. Після цього його відразу було доставлено у Полтаву.”
Зараз затриманий перебуває у слідчому ізоляторі та чекає на свій вирок. Відповідно до порушеної за частиною 2 статті 187 (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб) кримінальної справи він може отримати покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років з конфіскацією майна. Свою причетність до скоєння розбійного нападу він заперечує, говорить, все сталось через дівчину. „Іноземець чіплявся до дівчини, з якою я того часу зустрічався, - з посмішкою на обличчі розповідає затриманий, - тому я вирішив його таким чином зупинити. Бити його не планував, так вийшло”. Потерпілий іноземець таку версію спростовує, говорить, що у нього є дружина та двоє діток, яких він до безтями любить, тому такого не могло бути в принципі. Правдивість слів затриманого спростовують також матеріали кримінальної справи та свідчення співучасників злочину.
Після затримання розбійника, потерпілий іноземець говорить, що повірив у полтавську міліцію. „Сьогодні багато говорять про те, що міліція корумпована і погано працює, - говорить Амір Хусейн. – Через це, п’ять років тому знайомі порадили мені навіть не надіятись на затримання цього чоловіка. Мовляв, його ніхто і шукати не буде, а якщо і знайдуть, то все одно відкупиться. Зізнаюсь, я їм повірив і перестав навіть сподіватись на справедливе покарання для злочинця. Маленька надія, звичайно, була, але з роками і вона згасла. Сьогодні я на власному прикладі побачив, що я помилився у своєму ставленні до полтавської міліції, що тут є професійні і порядні міліціонери, які сумлінно виконують свою роботу”.
