Тридцятирічний Олександр Заєць — професійний таксидерміст, різьбяр, художник та гравірувальник по склу. Два роки тому ми вже знайомили читачів із цим умільцем. Та весь цей час Олександр не стояв на місці і кожного дня освоював нові грані свого захоплення.
Про Олександра нещодавно нам розповів Віктор Фесюра. Він якраз замовив у майстра мисливський трофей, а нам запропонував особисто познайомитися з цією багатогранною особистістю.
Коли ми завітали до Олександра додому, то здалося, що ми потрапили до музею. Майже в кожному куточку його будинку ми побачили багато опудал, картин та виробів з дерева.
— Опудала на стінах, — відразу ж пояснив майстер, — робив на замовлення. Моїх особистих трофеїв тут усього декілька.
Усівшись зручніше, Олександр трохи розповів про себе:
— Я родом з Донеччини. Близько шести років тому приїхав погостювати до своєї тітки в Кобеляки. Відтоді тут живу і працюю. Тварин люблю з дитинства, тому освоїв професію ветеринарного лікаря. А так як мій батько був мисливцем, то з двох років і я ходив з ним на полювання.
Спеціальної художньої освіти майстер не має. На професійному рівні таксидермією — виготовленням колекційних зразків мисливських трофеїв — почав займатися саме в Кобеляках.
— Коли навчався в інституті, під час практики багато їздив по заповідниках, деякий час працював у зоопарку. Звідти і з’явилось моє захоплення, як я його називаю, — зберігати час. Свій перший зразок, перше опудало, я спробував зробити ще в школі. Та не все відразу ж виходило. Шукав відповідну літературу, якої було не так багато. Потім, освоював теорію завдяки інтернету, звідки багато чого для себе дізнався та навчився. Раніше ж ніхто мені не показував технологію виготовлення колекційних зразків. Тому вчився методом спроб і помилок. Десять переведу — один вийде. Зараз же все набагато простіше. Усіх тварин для роботи мені привозять. Дехто для себе замовляє, а хтось — на подарунок. Серед клієнтів у мене не тільки мисливці, а й жінки, котрі хочуть мати у себе вдома щось гарне та незвичне.
Зі слів майстра, виготовлення одного опудала займає в середньому два-три місяці.
— Щодня потрібно приділяти по годині кожному виробу. Поки один сохне, для прикладу, працюю над іншим. А загалом, без роботи не сиджу. Можу працювати зранку і до самої ночі. Раніше люди не розуміли та не сприймали подібний вид мистецтва. Зараз же попит та мою роботу значно зріс. Досить багато клієнтів з Миргорода, з Одеси, і взагалі, з багатьох міст України.
Окрім виготовлення мисливських трофеїв, Олександр займається різьбою по дереву. Раніше на продаж він нічого не вирізав, бо вважав це заняття своїм хобі і займався ним лише задля власного задоволення. Та сьогодні улюблена справа перетворилася для майстра в роботу. Вже зараз до нього звертаються з замовленнями на ексклюзивні меблі та інші цікаві вироби. Хоча конкретну суму, в яку він оцінює свою роботу з дерева, назвати не може. У скільки оцінять його працю, стільки й бере.
— За натхненням ходжу до лісу, — ділиться з нами майстер. — Буває, йду по лісу, побачу якийсь пеньок, і відразу ж уявляю, що з нього може вийти.
Також на стінах в будинку Олександра можна побачити багато картин на мисливсько-рибальську тематику. Проте, їх він малював також не на продаж.
— За ці два роки багато чого змінилося в моєму житті, — каже чоловік. — Я пишу картини на мисливсько-рибальську тематику, займаюсь репродукціями картин, на професійному рівні виготовляю трофеї. Почав співпрацювати з харківською таксидермічною студією. Там я виписую необхідні для роботи матеріали, завдяки яким мої вироби зберігаються в людей десятиліттями. Уже зараз мене запрошують працювати до Німеччини, пропонують роботу і безкоштовне навчання. Тільки я ще не погодився. Адже не хочу на когось працювати, окрім себе, бо вважаю це рабством. Також і по Україні запрошують працювати. Та поки що з Кобеляк виїжджати не планую.
На думку Олександра, вчитися він буде завжди і рівень його майстерності ніколи не досягне межі. Тому вільного часу в чоловіка майже ніколи немає.
— Робота — це моє хобі, — розповідає майстер. — Тому я себе знайшов у житті.
Зараз Олександр Заєць мріє про створення сім’ї та народження сина, якому б зміг передати своє вміння та захоплення. Проте, про власних учнів навіть не думає.
— Учитиму тільки своїх дітей, — підсумовує розмову майстер, — адже не маю права когось учити, бо сам ще вчуся.
Ну а ми бажаємо Олександру здійснення всіх його найзаповітніших мрій.
експонатів
