Юрій Куць майже десять років пропрацював директором новосанжарського стадіону. Але минулого тижня чоловіка змусили піти з улюбленої роботи. За словами самого Юрія Івановича, владі просто не сподобалася його принципова позиція.
Із Юрієм Куцем ми зустрічаємось на центральній трибуні новосанжарського стадіону. Чоловік щойно розрахувався і тепер, у якості безробітного, погодився дати інтерв’ю журналісту «ЕХО».
— Юрію Івановичу, скільки часу Ви пропрацювали директором новосанжарського стадіону?
—Відкрили його 22 травня 2002 року. А я прийшов на роботу з 1-го липня 2002-го. Через півтора місяці було б десять років. Але допрацювати мені не дали. Так що зараз я перший і поки що останній директор новосанжарського стадіону.
— Яку саме роботу Ви виконували на стадіоні?
— Фактично я працював у «Колосі» на посаді фахівця І категорії. А директор стадіону — це, скоріше, народна назва. Де ви бачили якогось директора, який би ходив з косою, лопатою чи граблями? Колись до нас приїздила делегація з іншого району чи міста — не пам’ятаю вже звідкіля. Так от вони питають: «А де весь состав, який обслуговує стадіон?» А я кажу: «Перед вами!» Я один — сам собі начальник, сам собі персонал. Усю територію прибирав, обкошував, робив розмітки.
— Тобто, всі роботи по стадіону Ви виконували самостійно?
— Останні роки сторожі почали допомагати. Інколи Віталій Баранович (інший фахівець «Колосу» — авт.) також. А так — все на мені. Я і фахівець, і прибиральник, і техпрацівниця. Як правило, робочий тиждень починався у мене з того, що півдня ішло на прибирання стадіону від сміття після футбольної гри на вихідних. Потім 2-3 дні ішло на косіння стадіону газонокосаркою. Колись порахували, що при захваті косарки у 45 сантиметрів, щоб один раз скосити стадіон, треба наїздити 12 кілометрів!
Потім ще два дні ішло на розмітку поля. Береш, розтягаєш мотузку і малюєш лінії будівельним валіком. Колись до нас приїздила грати «Ворскла-2», то перед матчем бригада з шести чоловік розмічала поле за дві години. А мені, щоб укластися хоча б за день, потрібно було ні разу не присідати.
— За ці майже десять років до Вашої роботи були якісь претензії з боку керівництва?
— Ні. Ні зауважень, ні доган ніколи не було. Одного разу отримав грамоту від райдержадміністрації на День фізкультурника.
— Як тоді так сталося, що Вам довелося піти з роботи та ще й у такі стислі строки?
— 4-го травня до голови районної організації ФСТ «Колос» Віктора Рибалка зателефонував голова обласного «Колосу» Анатолій Головань. І сказав, що за два дні мене повинні звільнити з роботи. Пояснив: або я йду сам, або влаштовують перевірку і мені потім доведеться піти. Під час цієї розмови я також був у кабінеті, так що Віктору Рибалку не довелося мені нічого пояснювати. А от чим я так не догодив Анатолю Голованю — мені не зрозуміло. Я за роки своєї роботи його бачив лише раз, та й то мигцем. Гадаю, він взагалі уяви не має, як я виглядаю. Якби поставити поряд представників з десяти районів, то він не сказав би — де директор новосанжарського стадіону.
— Чому ж тоді Анатолій Головань вирішив Вас звільнити?
— Я переконаний, що до нього надійшов сигнал від новосанжарської влади. Була дана така команда, щоб мене звільнили. Інакше я не можу це пояснити.
— Як ви гадаєте, що викликало цей сигнал?
— Сигнал цей пов'язаний із районною федерацією футболу, яку ми обрали до Нового року. Владі ця федерація не сподобалася. Я підтримав голову федерації Геннадія Супруна і увійшов до складу виконавчого комітету федерації. Представники влади дізналися, хто входить до складу цього виконкому, і почали зводити рахунки.
— Представники районної влади прямо сказали, що хочуть Вашого звільнення?
— Ні. У особистій розмові із головою райдержадміністрації Сергієм Шовкоплясом і головою районної ради Володимиром Левицьким я запитав — за що мене прибрали з роботи? Але вони пояснили, що нічого про моє звільнення не знають. «А яким тоді чином це питання зацікавило Голованя?» — запитав я їх. Вони нічого не відповіли. Сказали лише, що по моїй роботі претензій у них немає.
— Вам довелося звільнятися у дуже короткі строки?
— Із сьогоднішнього дня я вже офіційно звільнений. Йтиму ставати на біржу. Я просив керівників району — дайте мені піти у відпустку, отримати відпускні, оздоровчі, а після цього я напишу заяву і сам піду. Та вони пояснили, що мені треба ці питання вирішувати із своїм керівником. А що Віктор Рибалко? Він мене захищав до останнього, ходив у адміністрацію за мене просити. Але не допомогло.
— Вас змусили піти з роботи лише за те, що Ви входили до складу не визнаної владою громадської організації?
— Після моєї розмови із керівниками району один з працівників райдержадміністрації мені пояснив у приватній розмові: «Не треба було вискакувати із своєю правдою!». Але я тільки захищав правду у футболі! Не ліз у політику, не вказував — кому і як керувати. Я захищав інтереси Геннадія Супруна — людини, яка, як я вірив, дійсно може змінити на краще районний футбол.
— Чим плануєте займатися тепер, коли втратили роботу?
— Хочу трохи відпочити, відійти від цього усього. Подивлюся спокійно Євро-2012. Потім шукатиму нову роботу — мені ще 14 років до пенсії працювати. За роботою, звичайно, сумуватиму. Чи повернувся б назад, якби покликали? Та зараз навіть не знаю. Треба це все обдумати. Хоча, мабуть, повернувся б. Дуже спорт люблю.
