У селі Маячка, як і у більшості сіл Новосанжарщини, молоко здають приймачам по низькій ціні у 2 гривні за літр. Очевидно, аби хоч трохи заробити на своєму молоці, 70 відсотків селян розбавляють його водою.
Щоб побачити на власні очі, як приймають і здають молоко, треба поїхати до села вранці і дочекатися приїзду молоковоза. Саме це і роблять 22-го травня працівники управління ветеринарної медицини у Новосанжарському районі, які разом із журналістом «ЕХО» вирушають до Маячківської сільської ради.
Виїздимо ми рано — о 4:00. Адже вже о п’ятій ранку в селах починають збирати молоко. Шлях до Маячки долаємо хвилин за сорок. І вже о 4:50 разом із місцевою ветеринарною санітаркою Наталею Проценко під’їжджаємо до пункту прийому молока. Начальник управління ветеринарної медицини у Новосанжарському районі Зоя Ащеулова ще навіть не виходить із машини, але вже із певністю визначає — у пункті ніхто молоко не здає.
— Ви подивіться — перед входом навіть спориш не прим’ятий! Туди ніхто не ходить, — переконано говорить Зоя Анатоліївна, — хоча цей пункт — один з кращих у районі. Тут і вода була підключена, і світло.
Десь о 5:00 до пункту під’їздить молоковоз. Водій повинен забрати експедитора Ірину Матвієнко, яка мешкає поруч, і почати збирати молоко. Помітивши ветлікарів та пресу, він раптом вирішує поїхати. Нібито, щоб полагодити автомобіль. Ірина Матвієнко теж не поспішає виходити. Потім таки з’являється біля пункту і пояснює, що сьогодні молоко будуть збирати не у 5:00, а близько 7:00.
— Це через те, що ми приїхали? — посміхається Зоя Ащеулова, — так ми і до обіду можемо вас чекати. Ми все одно проїдемо за молоковозом — подивимось як ви збираєте молоко і відберемо проби, аби перевірити — якої воно якості.
Та починати прийом молока ніхто не поспішає. Аж поки Зоя Ащеулова, не дивлячись на ранній час, не телефонує до Павла Полича, на якого, власне, і працюють два молоковози, які приймають молоко у Маячці і ближніх селах. Дзвінок приносить негайний результат — за п’ять хвилин молоковоз повертається і зупиняється біля пункту. По одному до нього починають підходити люди. З їх вигляду можна зробити висновок, що приїзд ветлікарів для них — не дуже приємна несподіванка.
Ірина Матвієнко відкриває пункт, запрошує людей досередини.
— А де ж столик, лавочка у вас тут були? — дивується Зоя Ащеулова, — такий гарний пункт був, а тепер пусто, ще й вода від зливу відключена.
Люди ставлять бідони та відра з молоком на підлогу пункту. Ветеринарний лікар Наталія Бутко з кожної ємкості бере молоко, виливає у окрему баночку і приліплює бірку із цифрою. У журнал записує прізвище, ім’я та по-батькові здавача.
— Ми у себе зробимо аналіз вашого молока на екомілкові, — пояснює Зоя Ащеулова, — знатимете хоч, яка у вас жирність. За більшу ніж базова у 3,4 % взагалі-то вам повинні доплачувати.
Ірина Матвієнко приладом, який зветься ареометр, визначає щільність молока та його температуру. Ці показники Наталія Бутко також записує до свого журналу.
Дорогою повз пункт чоловік на велосипеді жене двох корів. Помічає журналіста, який знімає здавачів молока, і коментує:
— Ви лучше дороги сфотографіруйте і Януковичу пошліть — нехай подивиться!
Про президента згадують і двоє здавачів молока, які приносять свої бідончики до пункту.
— А це що — Януковичу фотографії пошлете? — цікавляться.
— Ні. Юлії Тимошенко — прямо у колонію! — віджартовуються ветеринари.
Водій молоковоза виливає до бочки усе прийняте молоко і вирушає далі за маршрутом. Ми їдемо слідом за ним. Наталія Проценко сідає у інший молоковоз — заготовача Демченка і їде відбирати проби з ним.
Біля узбіччя дороги на молоковоз чекає чоловік, молоко у двох великих бідонах стоїть на лавочці поруч із ним. Чоловік розповідає, що тримає аж чотири корови. Молоко здає по 2 гривні, як і всі. Гроші за нього виплачують одразу ж. Це підтверджується наочно — незабаром селянин отримує кілька двадцяти гривневих купюр та йде із порожніми бідонами.
На наступній зупинці молоковоз чекають кілька жінок та чоловік. Звертаючись до ветлікарів, нарікають, що молоковоз приїхав так пізно.
— Так ми ж його не затримували, — пояснює Зоя Ащеулова, — навпаки, підганяли, а вони не хотіли виїжджати.
Далі селяни один за одним засипають начальника управління питаннями:
— А чого у інших беруть по 6,60? А у нас по 6 — що це за ціна?!
— А чого молоко не дорожчає?
— А чого на місці жирність не міряєте — тут би і сказали?
Начальник управління терпляче пояснює селянам, що на ціну молока вона ніяк не впливає. Тут потрібно звертатися не до неї, а до представника заготовача. Щодо можливості проведення аналізу на жирність на місці, говорить, що екомілк — дорогий апарарат, який дуже небезпечно возити з собою по не надто рівних та цілих сільських дорогах. Тому простіше привезти до Санжар відібране молоко і зробити аналіз там. Бесіда начальника із селянами завершується монологом однієї з жінок.
— Кинешся — з молока тільки і живеш! А шо, як так платитимуть, то ніхто їх дуже не держатиме тих корів! І вообще. Кинься бика здати великого — ціни нема. А на базарі все дорожа…
Вислухавши селян, ми далі їдемо за молоковозом. На наступній зупинці одна з жіночок досить агресивно зустрічає приїзд ветеринарів та журналіста:
— А що ви зробили, щоб краще було? Щоб була ціна?! Тільки фотографіруєте та на тих прийомщиків щось вишукуєте! Вони беруть у нас молоко — і спасибі їм! Буде ціна і по 1,50 — все одно будемо здавати! Не виливати ж!
— За таку ціну і води простої у магазині не купиш! — додає інша мешканка Маячки. — А ми своє молоко за копійки віддаєм.
Обидві жінки абсолютно праві. Так, дійсно, вода не може коштувати дорожче, ніж молоко. Так, справді, нинішня ціна ніяким чином не може задовольнити простого селянина. Але є й інша правда. Полягає вона у тому, що ні ветеринарний лікар, ні журналіст не можуть змусити заготовача платити більше за молоко. Зробити це можуть лише самі селяни. Але лише у тому випадку, якщо навчаться об’єднуватися і диктувати свої умови закупівельникам.
Хоча цілком можливо, що деяких селян певною мірою влаштовує та ситуація, яка склалася зараз. Так, заготовачі платять за молоко досить низьку ціну. Але ж і молоко селяни здають не найкращої якості.
— Ми провели аналіз відібраних проб. — Повідомила телефоном Зоя Ащеулова за кілька годин після повернення з Маячки. — Із 34 чоловік, які цього дня здали молоко, у 22 воно було розбавлене водою. У різних пропорціях. У когось частка води склала 15, 16, 19, а у одному випадку, навіть, 39 відсотків! Та сама історія із жирністю. Найвища жирність, яку зафіксував екомілк — 4,73. А найменша склала 1,36 %…
І знову ми повертаємося до майже замкненого кола. Аби вимагати вищої ціни за своє молоко, селяни повинні спочатку перестати його розводити водою. А щоб селяни перестали розбавляти молоко водою, заводи повинні підняти закупівельну ціну на якісне молоко…
