Цього тижня один вельми розумний чоловік пояснив автору, чому результат виборів буде доволі передбачуваним, а зміни у суспільстві так і не відбудуться. Причина тут не у поганих і нечесних політичних партіях, не в кандидатах, які звично і безпардонно купують голоси за пакет гречки. Причина — у нас самих. Насправді це не політики не доросли до кращого життя, це наша психологія за останні роки ані трохи не змінилася.
Ми на всі боки шпетимо нинішніх депутатів, міністрів та чиновників. Із неприхованою ненавистю перераховуємо їх незаконно зароблені статки, обговорюємо вартість їх непомірно великих будинків, шикарних яхт та блискучих автомобілів. Ми засуджуємо їх за те, що вони крадуть мільйони та мільярди тоді, коли пенсіонери, студенти, молоді сім’ї по всій країні ледь зводять кінці з кінцями. Нас обурює той факт, що сини і доньки українських можновладців учаться в найпрестижніших навчальних закладах світу. А самі чиновники разом із родинами регулярно відпочивають на Канарах, Мальдівах чи Сейшелах.
Коли ми про усе це говоримо, нас охоплює праведний гнів на нечесних і нахабних чиновників і політиків. Але потім підходить хтось і говорить таку фразу: «А якби ти туди потрапив, то що — не крав би?» Першою реакцією, як правило, буває непідробне обурення: «Та як ви можете?! Я ж не такий, як вони!» А чи так? Може, ми саме тому так і злостимося, бо хочемо, щоб усе вищеперелічене було у нас. Хіба ми самі, нехай потайки, не мріємо про те, щоб потрапити кудись поближче до державної годівниці і зажити якнайкраще за найкоротший термін? Хіба не спокусливо, отримавши, приміром, крісло депутата Верховної Ради, зайнятись облаштуванням свого власного добробуту, а потім і добробуту власних дітей? Ти зрідка ходиш на роботу у сесійну залу, їздиш і літаєш по країні за державний кошт. І потихеньку (чи доволі швидко) накопичуєш статки. Ти займаєшся власним прибутковим бізнесом, під який приймаєш закони разом із своїми однопартійцями. І зовсім не думаєш про виборців, які обрали тебе на цю посаду. Ти захищаєшся депутатською недоторканістю і можеш безборонно порушувати Закон — у цій країні тобі дозволено все. Від такого дійсно може запаморочитися у голові.
Один знайомий колись розповідав про чоловіка, який балотувався у депутати Верховної Ради і таки туди потрапив. У період агітації він багато їздив по своєму округу і обіцяв людям виконати те чи інше їхнє прохання — провести воду, полагодити дорогу, збудувати дитячий садок. Але потім цей чоловік потрапив у Київ, спробував життя народного депутата і… «Там такі можливості відкриваються, що забуваєш про все! Там зовсім інше життя!», — пояснював цей депутат пізніше моєму знайомому. І знайомий його зрозумів.
Так, зрештою, чинить і більшість з нас. Ми обираємо людей, які потім нас обкрадають, і вважаємо це нормальним. «Адже на його місці так вчинив би кожен». У цьому і є головна проблема вибору і виборів. Коли ми, нарешті, зможемо змінити власну психологію, тоді, можливо, перестанемо обирати до влади брехунів, крадіїв та хитрунів. Які, прийшовши до влади, будуть думати лише про власне збагачення, а не про добробут країни в цілому.
Як не прикро, але осінні вибори до парламенту навряд чи щось змінять. Не тому, що не змінилися політики. Тому, що не змінилися ми…
