У цей день відбулась традиційна зустріч чоловіків, котрі проходили військову службу в лавах прикордонних військ.
Так вже повелося, що найбільш гучно і дружно відзначають свої свята колишні військовослужбовці трьох видів військ — десантники, прикордонники і моряки. Гуляння ветеранів повітряно-десантних військ вже є ледве не легендою. Інколи — навіть стихійним лихом. Подейкують, що на день ВДВ у Москві для міліціонерів оголошують стан підвищеної бойової готовності. І категорично не рекомендують виходити на вулиці представникам не європейської раси, нетрадиційної сексуальної орієнтації і молодіжних неформальних рухів. Прикордонники і моряки гуляють менш агресивно, але теж дружно і традицій своїх дотримуються свято.
Тому в Кобеляках ніхто не був здивований, коли 28 травня в центрі міста почали гуртуватись чоловіки різного віку, одягнуті у зелені кашкети та військові кітелі із зеленими ж погонами. Це жителі райцентру і сіл району зібрались для того, щоб відзначити День прикордонних військ. Тут були і ті, кому далеко за п’ятдесят, і двадцятирічні юнаки. Цікаво, що коли в Україні ввели нове свято — День прикордонних військ України, то ветерани дружно проігнорували його. Навіть ті, хто служив в часи незалежності, вважають святковим днем саме 28 травня.
Спочатку прикордонники зібрались біля комплексу пам’яті загиблим воїнам. Вшанували як солдатів Великої Вітчизняної війни, так і тих, хто загинув у Афганістані. А потім, завантажившись у два відремонтовані, майже військові «ГАЗи» та більш сучасну автомобільну техніку, вирушили на околицю Кобеляк. Там у мікрорайоні, який має назву Мальованка, вони вже кілька десятиліть традиційно проводять свої гуляння. Винуватці свята встановили у цьому місці прикордонний стовп і облаштували в мініатюрі охоронну систему. Все як тоді, в часи їх служби.
«Я прийшов із армії у 90-му році, — розповідає Віталій Савенко, один із організаторів збору прикордонників. — І з того часу ми збираємось на Мальованці». Спочатку це місце облюбували ветерани прикордонних військ із Кобеляк та Підгори. Потім до них приєднались жителі Ганжівки, Мідянівки, Кірового. Зараз приїжджають із більш віддалених сіл. Так, Петро Слоква приїхав із Червоних Квітів. Цього разу на святі був навіть чоловік із Росії. Він нині гостює у Кобеляках і не залишив поза увагою свято своїх колег з військової служби. «О, ось слухайте хлопці, із Соренто дзвонять, — радіє, як дитина, Савенко. — Де це Соренто, до речі?» «Це — Італія», — підказують йому. Колишній прикордонник дзвонить із-за кордону і вітає всіх зі святом.
Найбільше уваги і пошани присутні приділяють старійшині прикордонних військ 72-річному Василю Скляру. Він служив ще у 50-х роках. «Ми ще коням вуха рубали», — посміхається Скляр. У його часи прикордонники їздили на конях. І були озброєні шаблями. А під час тренувань частенько обрубували вуха своїм четвероногим помічникам.
На святі були люди різного віку і соціального становища. Були і бізнесмени, і фермери, і безробітні. Але в цей день матеріальні статки ніякого значення не мали. Увагу звертали лише на військові звання, термін служби, відзнаки отриманні під час проходження служби.
«— А пам’ятаєш, як ти мені бушлат дав, як я під лід провалився?», «— А як ми іранців із садків та городів ганяли?». Кожен згадував і розповідав про своє.
Були і спогади, і солдатська каша, і юшка, і сто грамів. Вже завтра вони розійдуться в своїх справах, поринуть в бізнес чи службу. А сьогодні вони всі рівні. Вони — прикордонники.
