Помічник бурильника став автором історичного роману. І отримав визнання на міжнародному літературному конкурсі.
За чотири дні до церемонії вручення
Юрію Коцегубу 28 років. Він проживає в містечку Нові Санжари, працює звичайним помічником бурильника. Йому подзвонили і попрохали, щоб він приїхав у Київ на Міжнародний конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики «Коронація слова». Хлопець зізнався, що зовсім не очікував запрошення. А запросили його, бо він надіслав на конкурс роман-історичне дослідження «У Темнім Лузі, за Дунаєм...». Але як це оцінили — було ще до кінця не відомо. Залишалася певна інтрига.
Що ж було до того дзвінка, що ж стало поштовхом до написання книги? Ним став досить важкий період в житті хлопця: це і проблеми в особистому житті, і хвороби рідних людей. Юра каже:
— Хтось починає, наприклад, пити, а я взявся написати книгу після прочитання твору Богдана Сушинського «Козацькі вожді». Мені під цим враженням захотілося написати книгу про задунайських козаків. Усе вийшло якось незаплановано. Бо до того я не писав нічого. Роман, який я написав, побудований переважно на достовірній історичній інформації.
Як виявилося, навіть рідні Юрія не знали, що хлопець написав книгу. Юрій каже:
— Я почав писати книгу в 2010-у році, а закінчив у 2011-у. Писав найінтенсивніше взимку, бо більше було вільного часу і нічого робити.
Також виявилося цікавим те, що хлопець написав книгу ручкою на папері і аж потім набрав її в електронному вигляді. Погодьтесь, зважаючи на сучасні досягнення, це досить незвично. Юрій це пояснює так:
— Мені було звичніше писати на папері, бо думки приходили швидко і я повинен був устигнути записати, а на комп’ютері мені було б не так зручно. До того ж я писав, коли в мене випадала вільна хвилинка, коли був на роботі та перепочивав, чи вдома.
Юрій Коцегуб стверджує, що роман писався доволі легко. Звичайно ж, без деяких складнощів не обійшлося. Хлопець говорить:
— Було важко описати краєвиди, місця, бо ти їх ніколи не бачив. А важко описувати те, чого ти не бачив. Ще необхідно було надати свій характер, зовнішність, звички, щоб якнайкраще передати особливості того чи іншого героя. Але чим далі писав, тим цікавіше самому було писати, хотілося закінчити роман.
Хлопець говорить, що своїм романом він хотів досягти того, щоб зникла ще одна біла пляма в історії. Хотів висвітлити тему задунайського козацтва, адже вона мало досліджена. Також підкреслив, що він навряд чи написав би зараз такий роман, просто не зміг би.
Коли роман був уже дописаний, то потрібно його було довести до пуття. А це вичитування, певне структурування твору... Усією цією складною роботою, власне, і займався сам Юрій.
Далі він собі сам видав книжку на… звичайному принтері. Тож на сьогодні він має лише один примірник книги на руках. І, звичайно, книгу в електронному варіанті.
Далі, щоб книгу могли якимось чином гідно оцінити, Юрій вибрав людину, яку сам вважає гідною — високоосвіченою, начитаною. Це Тамара Паттієва, бібліотекар ЦРБ. Після прочитання твору жінка була вражена, роман їй дуже сподобався.
Тільки після цього хлопець відважився надіслати свій твір на літературний конкурс «Коронація слова» . Далі було очікування. І ось — дзвінок, Юрія запросили до Києва.
Юрій стриманий, серйозний, зібраний. На питання журналіста, чи хвилюється перед поїздкою, хлопець відповідає:
— Ні, нема хвилювання. Чого хвилюватися? Твір уже оцінили. Лишається взнати результат.
Досить символічно, що автору роману за день до «Коронації слова» надають довгоочікуване авторське право на книгу.
Після вручення Диплома
Після двох діб на ногах хлопець повертається з церемонії нагородження і повідомляє, що отримав Диплом лауреата конкурсу. Тепер він — дипломант в номінації «Романи». Додатково подарували коробку цукерок і 1000 гривень, але гроші мають ще перерахувати на особистий рахунок хлопця. Юрій говорить:
— Дуже приємно було подивитись, коли перед моїм нагородженням Богдан Бенюк та Наталія Сумська зіграли на сцені епізод із «Запорожця за Дунаєм». Також виступали поміж врученням премій Ілларія, «Неділя», ансамбль «Зернятко», гурт «Врода», Олександр Василенко та інші знаменитості. Ця неповторна поїздка, попри втому, безсумнівно, запам’ятається надовго. Не кожного дня потрапляєш на урочистості такого високого рівня і з такою вишуканою аудиторією!
Не обійшлося і без певних «мінусів». Юра розповідає:
— Від Києва враження не найкращі. Яке там Євро-2012?! Там навіть по полтавських мірках брудно. Дуже ні з ким не роззнайомився, вікова група не та. Я був, мабуть, одним із наймолодших, далі спілкування справа не дійшла. Тим паче, що більшість прийшла на саму церемонію, і їх я бачив лише на сцені.
Сам роман, як зазначалося вище, існує поки що в одному екземплярі, але почитати його вже бажаючих назбиралося. Та оскільки книга одна, то доведеться кожному дочекатися своєї черги. Хіба, можливо, після нагородження на «Коронації слова» видавці вподобають твір Юрія і надрукують. Нехай і невеликим накладом. Тоді кожен охочий зможе прочитати і оцінити роман Юрія Коцегуба «У Темнім Лузі, за Дунаєм...». Сам автор у майбутньому планує написати ще одну книгу. Щоправда, вже не на історичну, а на містичну тематику.
