Роботи з відновлення знаменитої Святодухівської церкви розпочалися рік тому. У основному вони ведуться за кошти зібрані місцевими жителями.
До редакції зателефонувала жителька згаданого села. Жінка назвалась просто: «Я — прихожанка Тамара» і попрохала приїхати в Чорбівку, щоб написати статтю про місцеву церкву. Вона сказала: «Ми її відбудовуємо власними силами і за власні гроші. Але скільки їх, тих грошей, у чорбівчан? Селяни ж люди бідні. А може статтю хтось із заможних прочитає. І поможе церкві».
У Чорбівській сільській раді, в яку ми завітали на початку свого візиту до села, підтвердили, що близько року тому в Чорбівці з’явилась ініціативна група із числа місцевих жителів, які розпочали збір коштів на відбудову Святодухівської церкви. Щоправда, уточнили: «Тільки їх там дві Тамари, які церквою піклуються». А чоловік, який якраз зайшов до сільради, додав: «Та вони обидві зараз біля церкви. Їзжайте і побачите їх там».
Дійсно, біля церкви, яка розташована за півкілометра від сільської ради, стояв гурт людей. Кілька робітників якраз обідали. А дві жінки про щось жваво розмовляли із сивочолим чоловіком, на вигляд — керівником робіт. «О, преса до нас завітала, — одразу озвалась одна з них. — І ви напишете про нашу церкву. Ось дам вам почитати, як Бобрищев у «Полтавському віснику» гарно написав». І вручила примірник газети із застереженням: «Ви ж поверніть мені її».
Жінка представилась як Тамара Лакоза. «Да, це я вам дзвонила», — сказала вона. Поряд із нею перебувала інша прихожанка Святодухівської церкви Тамара Шмигало. А розмовляли вони із Михайлом Павленком. Цей чоловік керує будівельною бригадою, котра приїхала у Чорбівку із села Радянське. Робітники встановили біля храму кілька наметів. У них вони ночують. А вдень працюють на відбудові церкви. Трудяться не безкоштовно. Але плату за свою роботу беруть досить символічну. Михайло Павленко говорить, що в церкві необхідно замінити дах, підлогу, відреставрувати стіни. Чимало і внутрішніх оздоблювальних робіт. Він каже: «Щоб все це зробити, потрібно триста тисяч гривень. Матеріали ж, особливо метал, дуже дорогі».
У минулому році Тамара Шмигало і Тамара Лакоза разом з іншими активістами організували в Чорбівці збір коштів на відбудову храму. Зібрали серед земляків 5 тисяч гривень. Ще кілька тисяч дали вихідці із Чорбівки, які проживають в інших містах та дачники, котрі відпочивають у селі. Допомагають у відбудові і заступник голови кобеляцької райради Василь Мирошнеченко, депутат райради Анатолій Близнюк, фермер Петро Слоква, місцеві підприємці та керівники агрофірми «Добробут». А директор гранкар’єру Сергій Солянко безкоштовно надав кілька десятків тонн каменю.
«Ні, гріх скаржитись, люди помагають, — розповідає Тамара Лакоза. — Ось перед вами якраз жіночка з Біликів приїжджала. Ми хотіли в неї три тисячі позичити. А вона ці гроші нам взяла і пожертвувала. Нехай їй Бог помагає». Жінки говорять, що Святодухівська церква збудована у 1800 році. Її історія тісно пов’язана із родом Гагаріних-Ротчевих та ім’ям Ахіллеса Заборницького. «Я портрет того чоловіка у своєї бабусі бачила, — каже Лакоза. — Тільки його студенти вкрали. Давали спочатку двісті, ще радянських, рублів. А як бабуся не продала, то вкрали».
Костянтин Бобрищев у своїй статті «Прокляття княгині Гагаріної» («Полтавський вісник» № 16, від 18 квітня 2012 року) пише, що у Чорбівці жили представники древнього аристократичного роду Гагаріних-Ротчевих. Ольга Ротчева була заміжня за місцевим землевласником, генерал-майором Ахіллесом Заборинським. А на кінний завод, який утримував Ахіллес Іванович, навіть приїжджав російський імператор Олександр Другий. І вибрав собі там двох арабських скакунів.
До речі, чорбівські активістки за допомогою друзів та знайомих, вже повідомили про початок відбудови церкви і представників родини Гагаріних та Ротчевих, котрі живуть у Сполучених Шатах Америки. Вони сподіваються і на їх допомогу. Та все ж прохають підтримки і у земляків, що мешкають у Кобеляцькому районі.
