14 червня близько п’ятої години вечора в селах Червоні Квіти та Чапаєве пройшов смерч з градом розміром з гусяче яйце.
14 червня до редакції зателефонував житель села Чапаєве Кобеляцького району і повідомив, що в селі лютував сильний вітер з градом. На більшості будинків знесло або пробило градом шифер та розбило стекла у вікнах. Уже наступного дня ми виїхали на місце події. Проїжджаючи повз село Прогрес, побачили чоловіка старшого віку, що сидів на лаві біля продовольчого магазину. Ми поцікавились, чи постраждало село від негоди, яка була напередодні. Чоловік відповів, що так.
— Усе побило градом: і вишні, і виноград, і гурки (огірки — ред.) Городи сильно пострадали! А будинки цілі, — запевнив чоловік.
Тільки-но ми від’їхали далі, на шляху в село Червоні Квіти побачили сумну картину. Вздовж дороги лежало безліч повалених багатолітніх дерев. Посіви кукурудзи та соняшнику на полях повністю знищені. Дроти електромережі були обірвані. Навіть високовольтні опори подекуди лежали на узбіччі.
Біля дороги ми побачили близько десятка людей. Вони ліквідовували наслідки стихії. Ми запитали у них, з якої вони організації та за чиїм дорученням працюють. Один з чоловіків повідомив, що більшість людей з Кобеляцького лісгоспу, решта — наймані працівники з центру зайнятості. А приїхали вони за дорученням голови райдержадміністрації. За їхніми словами, роботи в них вистачить на весь день.
Та коли ми приїхали до Чапаєвого, зрозуміли, що найбільше від стихії постраждало саме це село. На більшості покрівель зірваний або побитий градом шифер. У багатьох вікнах немає скла. Там, де ще вчора ріс соняшник на полях, залишились маленькі палички сантиметрів з десять. За словами селян, ще декількома днями раніше соняшник їм був у пояс.
Біля продовольчого магазину в центрі села ми побачили п’ятьох жінок та вирішили дізнатись, що саме сталося напередодні.
— Та ви бачите, шо робиться! — бідкається бабуся. — Град учора був, як гусячі крашанки, льод летів із неба. У сараї все льодом застелено й досі. Рвало все: і землю, і траву, і дерева. Люди в синяках усі! Тільки вспівали ховатися. Хтось під деревиною, хтось під стовпом чи в хаті. Он дивіться, стовп лежить (показує на високовольтну опору — авт.). Відкіль тільки його принесло?
— У мене стеля в галереї впала, — продовжує інша бабуся крізь сльози, — а я тільки ремонт зробила. Це страшне! У войну такого не було! Вікна тріщали, земля летіла. У галереї нема й стеклиночки: все вітром рознесло. І гусенята пропали, і качки, і грядки! Нема нічого! І кажуть, шо ввечері знову дощ буде. Хату якби хто вкривав. А воно ні шиферу нема, ні брезенту, нічого.
Жінки розповіли, що негода вирувала протягом п’ятнадцяти-двадцяти хвилин. Смерч у селі пройшов полосою, адже в кінці села декілька будинків залишились неушкодженими.
— Он Митрофанівську хату не тронуло, — каже інша бабуся, — стоїть, як дзвін! Кришу ані трохи не розкрило.
Від безвиході, більшість людей не знали, що робити. Хоча біля декількох будинків робота кипіла повним ходом. Вантажні автомобілі завозили шифер, люди знімали побитий та клали новий. Та більше було таких людей, котрі навіть не чекали на допомогу. Бабуся років восьмидесяти стояла під парканом свого будинку, витираючи сльози хусткою. З сумом вона промовила: «Лучче б мене тим потолком і прибило! Я ж його сама не справлю, та й помочі ждати ні від кого».
Явдоха Каракуця, котрій близько семидесяти років, запросила нас до хати, аби ми на власні очі побачили, що сталось з її будинком від смерчу.
— Он подивіться, — плаче жінка, — все попадало (вказує на прогнуту від води стелю), а я ж тільки ремонт зробила. Кришу повністю роздробило, вся світиться. Як же я це переживу? Вчора вигрібала та плакала. Та ще й свєту не було, нічого не видно. Хто мені поможе? Я оті 900 рублів получаю, хіба ж я зможу кришу за них вкрити?
Тут до двору Явдохи Федорівни зайшла Лариса Стрюк, котра працює соціальним працівником. Зі слів жінки, її хата постраждала найбільше.
— Моя хата застрахована, та я не впевнена, шо мені все відшкодують повністю. Хоча в хаті побило все, і вікна, і комп’ютер з телевізором, що стояли біля вікон. У мене криші зовсім немає.
Зі слів Лариси Миколаївни, одну 85-річну бабусю доведеться відправляти до будинку-інтернату. Мовляв, родичів у неї немає, а хату відремонтувати буде вкрай складно. На її думку, іншого вирішення даної проблеми немає.
Через декілька днів ми зателефонували до Лариси Стрюк, аби дізнатися, чи почали вкривати селяни свої будинки шифером і чи були протягом цих днів опади? Жінка відповіла, що дощі були, хоча незначні. А що стосується шиферу, то дехто відразу ж поїхав купувати шифер і наймав людей, котрі його покладуть. Та через два дні після стихії його почали завозити до села безкоштовно.
За коментарем ми звернулися до голови РДА Анатолія Таранушича. Він нам повідомив, що загалом негода пройшла по території семи сільських рад. Без світла знаходилися 33 села району. Частково побиті або зруйновані дахи на 245 будинках. За словами голови РДА станом на вечір 17 червня 70 відсотків наслідків стихії ліквідовано.
Загальна вартість збитків в сільськогосподарських підприємствах складає 7 мільйонів 505 тисяч. Тільки в одному селі Чапаєве, яке постраждало від негоди найбільше, близько 346 тисяч витрачено на шифер, який, до речі, завозився людям безкоштовно. Решту будівельних матеріалів також надали безкоштовно. Усе це оплатиться з резервного фонду обласного бюджету.
— За суботу-неділю завезена майже вся необхідна кількість шиферу. Багато, до речі, позиченого, — каже Анатолій Таранушич. — Юрій Терніков позичив велику суму грошей. Завдяки цьому ми терміново забезпечили людей будматеріалами. Що стосується аграрних питань, — продовжує голова РДА, — дуже допоміг нам в цьому Микола Андрієнко. Він зібрав нараду, виїхав до фермерів, у яких постраждали поля, і порадив їм, яким чином вийти з ситуації. Уже сьогодні наші насіннєвики діляться з постраждалими насіннєвим матеріалом. Обласна влада готова дати і гречку, і соняшник, і просо. Тобто, все те, що можна пересіяти, щоб воно встигло дозріти.
Анатолій Таранушич запевнив нас, що інші постраждалі села також не залишаться поза увагою. Їх також забезпечать і будматеріалами, і коштами.
До речі, досить оперативно спрацювали РЕСівці. У суботу ввечері, 16 червня, 33 села в районі знову були з електроенергією. Загалом на ремонті електромереж працювали дев’ять бригад: сім з Кобеляк, одна з Диканьки і одна з Полтави. Двотижневий об’єм робіт вони виконали за два дні.
Зі слів жителів села Чапаєве, від смерчу постраждало двоє людей. Молодий хлопець, котрий під час негоди їхав на мопеді, зараз у лікарні. Та в Кобеляцькій центральній лікарні нам повідомили, що виклики до них не надходили і в лікарні постраждалих немає. За інформацією новосанжарських медиків, за допомогою до них звертався молодий хлопець із синцями від граду. Та його не госпіталізували, а лише надали необхідну медичну допомогу.
негоди
