У Соколовій Балці знову вирують пристрасті. Тепер у епіцентрі конфлікту — місцева школа. А точніше — її директор Світлана Земляна. Частина жителів села влаштовує акції протесту, домагаючись звільнення директора із займаної посади. Інша частина мешканців Соколової Балки стає на її захист.
Під стінами «білого дому»
26-го червня під стіни Новосанжарської райдержадміністрації приїздять близько півсотні мешканців Соколової Балки. Вони вишиковуються навпроти входу до адмінбудівлі та починають скандувати: «Шовкопляс — вийди до нас! Шовкопляс — вийди до нас!!». У руках деяких мітингуючих — плакати із різноманітними написами «Геть диктатора Земляну!», «Діти — не раби Земляної!», «Земляна! Досить знущатися над дітьми!» і т. п. Усі митингувальники дружно і злагоджено кричать. Так, що перехожі новосанжарці злякано озираються, а потім здивовано питають одне в одного:
— А що це таке?
— Та це Соколянка приїхала!
— А-а-а, тоді ясно...
Причину приїзду селян під стіни райдержадміністрації з’ясувати було нескладно. По-перше, варто було лише глянути на написи на плакатах. По-друге, акції передувала певна передісторія. За день до цього начальник відділу освіти Юрій Зінченко звільнив із займаної посади директора Соколовобалківської школи Світлану Земляну. Але вже наступного дня стало відомо, що розпорядження буде скасоване. Нібито через те, що звільнення не було погоджене із профспілкою.
Акція під стінами райдержадміністрації триває хвилин двадцять. Потім до мітингуючих виходить заступник голови райдержадміністрації Іван Солодовник. «Чого ви кричите?» — цікавиться він. У відповідь кілька жінок на досить підвищених тонах починають пояснювати заступнику голови РДА суть вимог селян. Розмова не виходить, тому що усі кричать разом і розібрати щось дуже складно. Тоді Іван Солодовник пропонує учасникам акції протесту вибрати групу, яка б зайшла до райдержадміністрації на переговори. Люди погоджуються. І за кілька хвилин шестеро жінок разом із Іваном Солодовником підіймаються на другий поверх — у кабінет заступника.
Там жінки, час від часу перебиваючи одна одну та зриваючись на крик, переповідають про усі «гріхи» Світлани Земляної. Про ті знущання, які їхні діти та онуки нібито зазнають у стінах школи з боку директора та вчителів. Потім жінки знову починають кричати.
— Чого начальника відділу освіти не пустили у школу?!
— Чого ви її покриваєте?!
— Вам що — не шкода наших дітей?!!
Іван Солодовник заспокоює жінок і прохає висловлюватись поодинці й тихіше. Ті дещо вгамовуються. Одна з них розповідає, що кількох дітей із Соколовобалківської школи возили у відділ освіти, де з ними проводили роботу психологи. Під час цих бесід діти нібито підтвердили факти знущання із них у стінах школи.
— Моя дитина заходить у школу, а директорша разом із технічками з неї насміхається! Так донька потім не хоче у школу йти, — жаліється одна з жінок, — вона вранці встає і плаче. Вона мені вже казала: «Я йду у школу, бачу, що їде машина, і хочеться впасти під неї…». Так ви хочете, щоб моя дитина на себе руки наклала?! Ви потім будете за нею плакати?!
На підтримку до Івана Солодовника приходить перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко. Він також прохає жінок не кричати і заспокоїтись.
— Як би ви зараз не кричали, криком ви нічого не вирішите, — пояснив Володимир Федорович, — ви зараз вимагаєте тільки «казніть». Ну давайте я вам зараз меч принесу і самі будете у ролі судді. Рішати і рубати! До нас у адміністрацію прийшло два листи. Один — проти Земляної, другий — за Земляну. Під одним 180 підписів, під іншим — 300! Як ми можемо вирішити це питання, рубонувши з-за плеча?! Адже треба враховувати і думку іншої частини мешканців села.
Але жінкам аргументи чиновника переконливими не видались.
— Виходить, їй знову усе з рук зійде?! Як вона вам улибнулась, що вона для вас найкраща?!
— Значить — хай наші діти страждають?!! А я боюсь свою дитину у школу відпускати!
— Якщо ви не вирішите цього питання, буде війна. Буде війна і буде багато трупів! — пообіцяла найбільш емоційна з жінок.
Іван Солодовник пропонує жінкам написати звернення на ім’я голови райдержадміністрації. Ті, порадившись, погоджуються. Близько півгодини вони викладають на папері свої скарги на директора школи. У цей час у тіні ялинок їхні односельці чекають на повернення парламентерів.
На східцях школи
На скаргу селян реагують досить швидко. 2-го липня об 11:00 до Соколової Балки виїжджає робоча група, яку очолює заступник голови РДА Іван Солодовник. До складу групи входять: Анатолій Бардаченко, начальник відділу загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти Головного управління освіти і науки ОДА; начальник районного відділу освіти Юрій Зінченко; голова райкому профспілки працівників освіти Валентина Кульчинська; фахівці відділу освіти та юристи.
На вході до школи членів комісії зупиняє гурт людей. У руках вони тримають плакати, налаштовані люди досить агресивно. Усі хором скандують: «Геть Земляну! Геть Земляну!!». Членів робочої групи тривалий час не пропускають до школи. Іван Солодовник пояснює людям, що зараз у школі повинна засісти комісія, яка розглядатиме скарги селян стосовно роботи директора і школи загалом. Заступник голови РДА запрошує тих батьків, які скаржились на знущання над їхніми дітьми, приєднатися до роботи комісії. Люди розступаються, члени робочої групи проходять до школи. Але просто на східцях стоїть інший — іще чисельніший гурт людей. Це, очевидно, прибічники директора школи. Вони блокують вхід до навчального закладу. Очевидно, для того, щоб не пропустити досередини «зайвих». Після нетривалих переговорів двері відчиняють і членів комісії по одному запускають досередини. За ними намагаються прорватися і кілька десятків супротивників Земляної. Їх не пускають. На вході починається штовханина, яка ледь не переростає у бійку. Потім пристрасті ущухають і досередини таки пропускають кількох батьків з числа тих, які їздили на акцію протесту до Нових Санжар. Вони наполягають, щоб досередини впустили усіх, але їм пояснюють, що у невеликому класі, де засідатиме комісія, просто не вистачить місця.
Члени робочої групи, батьки та педагоги займають місця у класі. Іван Солодовник пояснює, що робоча група прибула до Соколової Балки, щоб послухати думки представників ради школи з приводу заяв та звинувачень з боку деяких батьків.
— Хотілося б, щоб наша зустріч розставила усі крапки над «і», — висловлює побажання заступник голови РДА, — і після неї у Соколовій Балці якщо не повністю запанували мир і спокій, то принаймні до цього був зроблений хоча б перший крок.
У цей час десь просто під вікнами протестувальники знову починають скандувати: «Геть Земляну! Геть Земляну!».
— Я бачу, що крикунів тут дуже багато, — говорить Іван Солодовник, — але, як мені пояснили, у багатьох немає ні дітей, ні онуків, які б навчалися у цій школі. Деякі взагалі не мешканці Соколової Балки. Але ми приїхали не слухати крикунів, а почути думку членів ради школи.
Першим він надає слово начальнику юридичного відділу апарату РДА Валентину Гамову. Той швидко вводить присутніх у курс справи. Розповідає, що перша скарга до райдержадміністрації надійшла від директора школи Світлани Земляної. Скаржилась вона на начальника районного відділу освіти Юрія Зінченка. Інша скарга надійшла від жительки села Маргарити Свистун, яка скаржилась на те, що директор школи заподіяла її доньці — Надії Свистун — психологічної травми. Під скаргою були підписи 94 чоловік. Також до неї були додані пояснювальні записки п’ятьох батьків, які стверджували, що їхні діти також зазнавали знущань та насмішок у стінах школи.
Іван Солодовник запросив членів ради школи висловитися з приводу двох цих скарг. Першу вирішили ніяк не коментувати, оскільки оцінка взаємовідносин начальника відділу освіти та директора школи лежить у юридичній площині і оцінювати законність чи незаконність звільнення мають фахівці з права. А от з приводу другої висловитися бажаючих було достатньо.
Першим попрохав слова голова ради школи Олексій Крутько. Він зауважив, що 27 років живе у Соколовій Балці. І жодного разу не чув на адресу школи звинувачень у жорстокому поводженні з дітьми.
— Світлана Борисівна вже 17 років як директор. І за час своєї роботи вона заслужила лише на повагу, — переконано заявив він. — А чому на неї зараз здійснюється такий тиск, я поясню. Почалося усе із шкільної землі. Вона була в оренді у ТОВ «Шевченко», яким керує Володимир Замула. І від них довгий час не надходила орендна плата. Коли домовитись із орендарем так і не вдалося, цю землю передали в оренду «Чистій криниці». І після цього на школу почалися нападки.
Наступною прохає слова заступник директора школи Людмила Деряга. Вона одразу ж прямо цікавиться у Юрія Зінченка:
— За що ви звільнили директора нашої школи?
Начальник відділу освіти пояснює, що особисто зустрічався із дітьми скаржників. Слухав їхню розмову із психологами Новосанжарського НВК. І з цього зробив висновок, що діти не обманюють, на них дійсно чинили тиск у школі.
— А я можу вам не вірити! — запально вигукнула заступник директора. — Чому ви не запросили нікого з нас, жодного представника школи там не було?! Чому не запитали нашого психолога?!
Із свого місця підіймається практичний психолог школи Лариса Грек. Вона розповідає, що спеціального анкетування по темі насильства та жорстокості у школі не проводила. Тому що такої проблеми у школі просто не було. Але проводила інші анкетування. І в одному з них було запитання «Чи вважаєш ти, що твоя школа є безпечною?». 100 відсотків опитуваних відповіли «так».
Після цього виступають інші члени ради — серед них як батьки, так і педагоги. Усі заперечують якісь факти насильства чи жорстокого поводження з дітьми у школі. Стосовно тих, хто під стінами школи кричав «Геть Земляну!», більшість виступаючих висловлювалися просто:
— Вони куплені!
Цієї ж думки додержується і сільський голова Анатолій Кравець, який також мав що сказати стосовно ситуації навколо школи.
— Це питання заполітизоване і до школи не має ніякого відношення! — запевняє Анатолій Михайлович. — Дійсно, школа віддала свою землю в оренду «Чистій криниці». І отримала 150 тисяч у цьому році. Хіба це мало?! Щодо конфлікту, то я від імені депутатів сільської ради та членів виконкому запевняю, що усі ми підтримуємо Світлану Борисівну.
Батьків дітей, які нібито страждали від жорстокого поводження у школі, усе почуте не переконує. Вони лишаються при своїй думці, яку не гаються висловити. Мати одного з колишніх учнів школи Вероніка Маслак розповідає, чому змушена була віддати сина на навчання до полтавського інтернату.
— Його тут затюкували! Його були побили у другому класі, так директор школи мені сказала: «Вчіть дітей не битися!». Тут у нього оцінка з історії була «4» і говорили, що він її не знає. А у інтернаті — «11»! Тут скаржились, що у нього погана пам'ять, а у інтернаті не можуть нахвалитися, яка вона у нього гарна!
Інша мати — Маргарита Свистун — розповідає, що у її доньки, після різкого зауваження директора стосовно форми одягу, різко підвищився тиск. І їй довелося звертатися за медичною допомогою. Тому для неї, як для матері, цілком природним є страх за свою дитину.
Закінчує обговорення той-таки Іван Солодовник. Він ще раз запитує присутніх батьків, чи змінили вони свою думку після засідання робочої групи. Ті заперечливо хитають головами.
— Зараз справа передана до суду, він і розбереться. Скаже суд — розстріляти, ми будемо розстрілювати. Не скаже — не будемо, — резюмує Іван Солодовник.
Батьки та члени ради школи виходять на вулицю. Представники влади залишаються вирішити деякі питання із колективом школи. На вулиці до жінок, які виходять, одразу підходять із питаннями інші протестувальники.
— Нас просто виставили посміховиськом! — емоційно розповідає одна з жінок. — Посміялися з наших дітей і з нас. Звичайно, нас там п’ятеро було, а їх — повна зала.
На східцях школи стоять представники протилежного табору. Вони уважно прислухаються до розмови опонентів. І хитають головами.
— Там з тих крикунів половина проплачених. Це ж усі, хто робить у Замули. Він їх уже і в Київ возив, і у Полтаву, і у Санжари! У них і дітей шкільного віку нема. Уже й внуки повиростали, а вони кричать під школою!
Літня бабуся, стоячи на ґанку школи, також скрушно хитає головою:
— Серед оцих молодих мам, які скаржаться на Земляну, половина її учениць. Світлана Борисівна їх вивчила, а вони тепер про неї таке розповідають.
Проте підтримують директорку Соколовобалківської школи далеко не всі. Молода жінка, з якою ми поспілкувались неподалік гурту протестувальників, запевнила нас, що у школі на дітей дійсно чинять тиск. І навіть поділяють дітей за принципом: це — діти «Земляної», а це — «Замулині».
Представники різних сторін, із якими ми поспілкувалися того дня, мають різні погляди на конфлікт у Соколовій Балці. Але про те, як його вирішити, висловлюються практично однаково.
— Не стане у селі Замули — і все одразу заспокоїться! Тут проблема у одній людині, — запевняє один із прихильників директора школи.
— Піде із школи Земляна і припиниться ця війна! — переконує одна із мітингувальниць.
Доки люди діляться своїми рецептами вирішення конфлікту, зі школи виходять члени робочої групи. Протестувальники одразу обступають Івана Солодовника.
— Що ви вирішили?! — грізно запитує одна з жінок.
— Зараз я ніякої відповіді вам дати не можу, — пояснює заступник голови РДА.
— Тоді чекайте нас знову у Санжарах!
Далі буде.
