Напевно, більшість із вас впевнено скаже: ні! Політика справа брудна, заплутана, незрозуміла і простій людині абсолютно не потрібна. Але чи так це насправді?
От, здавалося б, для чого простому пересічному українцю політика? Нею мають перейматися люди «великі» — депутати, міністри, губернатори та мери. А у маленьких людей своїх справ вистачає. Простому селянинові треба думати, як запастися сіном, щоб було чим годувати взимку корову, а вона дала молоко, і селянин отримав за нього які не які гроші. Простому вчителеві — як краще донести шкільну програму до учнів, щоб діти показали гарні знання, а учитель чесно отримав свою заробітну платню. А може, навіть, і премію. Простому фермерові — як виростити кращий урожай і вчасно його зібрати, щоб у кінці року отримати більше, ніж було витрачено на початку. Про політику усім цим людям думати, власне, ніколи. Вони про неї і не думають. Але тільки до певного часу.
А потім якісь «великі» люди — депутати чи міністри — приймають закон. Чи постанову. Чи наказ. Чи ще щось там. І у країні різко падає ціна на молоко. Куди нижче? Ну, завжди є куди. Падає, наприклад, до ціни 1 гривня за літр. Селянин у розпачі: треба корову продавати. Не тримати ж її собі у збиток. І починає він нарікати на недобрих «великих» дядьків і останніми словами висловлюватись про політику у країні. Про ту політику, якою він раніше не цікавився.
Або, наприклад, ті самі «великі» або трохи менші дяді вирішують закрити якусь школу. Ну, так, з метою економії коштів. Як завжди. І все — немає у вчителя ні програми, ні учнів, ні, ясне діло, заробітної платні. Педагогові лишається про себе лаятися (з використанням сталих фразеологічних словосполучень) і нарікати на владу. І на політику, яку вона веде. Політику, якою він раніше не переймався.
А ще «великі» люди можуть влаштувати якусь грандіозну державну закупівлю. Ну, виникне така нагальна потреба. Наприклад, придбає у Китаї пару мільйонів тонн кукурудзи. І зерно, яке дбайливо вирощуватиме фермер, упаде в ціні до максимально низької позначки. А кредити віддавати треба, за техніку розраховуватися треба та й прибуток якийсь отримати хотілося б. А лишається тільки плюватися кудись у сторону Києва. І останніми словами згадувати дурних, хоч і «великих», дядьків, які ведуть таку нерозумну політику.
І виходить, що політика, якою ми так уперто не хочемо цікавитись, насправді стосується кожного з нас. І якщо ми вперто нею не цікавимось, тим самим фактично плюємо на свій завтрашній день. А доки ми відмахуємось від політики, у країні проходять вибори за виборами. І ми чомусь постійно обираємо «не тих». Може, якби більшість із нас хоч трохи цікавилась політикою і робила вибір свідомо, результат був би іншим? У жовтні у нас буде ще одна спроба. Можна буде просто прийти на дільницю і поставити «тичку» за кого прийдеться. А можна хоча б спробувати прочитати програми політичних партій і зробити свій вибір усвідомлено. Тому що після виборів нарікати на погану політику буде пізно. І марно.
