У російського рок-гурту «Чіж і Ко» була класна пісня під назвою «Вічна молодість». Той, хто слухав рок у дев’яностих, повинен пам’ятати: «В каморке за актовым залом репетировал школьный ансамбль». І так далі і тому подібне — про кохання дівчинки Олі до гітариста, а вчителя співів до директора школи. Словом, змішались в купу коні-люди і ядрам пролітати заважали. Пісня ця, яка була справжнім хітом, так ним і залишається, як будь-яка класика. Адже саме в молодості ми робимо різні дурниці, натомість «з головою» компенсуючи їх здоров’ям, красою, безтурботністю і безмежною жагою до життя.
А згодом оте життя (чи ми самі в ньому) все змінює. У нас стає більше роботи, більше відповідальності і мудрості. А з ними — більше проблем та грошей. Ми стаємо товстими, неповороткими, душа грубшає, як шкіра бегемота. Більшає болячок і стає менше радості від смакування життя. І тоді воно, справжнє, реальне, чуттєве, прекрасне і одне єдине (як би там не втішали різні релігії) замінюється його ерзацом, сурогатом. Як правило, у чоловіків — це горілка. У кращому випадку — коханка чи дві. У жінок — безглузде намагання зменшити вікові зміни обличчя та тіла у вигляді пігулок та ін’єкцій і перегляд дебільних (вибачте — це суто власна суб’єктивна точка зору) телесеріалів та ще більш дебільних розважальних шоу. І ще з’являється знаменита слов’янська відмазка: «Я живу для дітей!».
Між тим, ніде в світі, у всякому випадку в країнах, де люди відчувають себе найбільш щасливими, так не живуть.
Знайомий телефонував днями із Коктебеля. Розказував: «Зайшов у блюз-кафе. А там сидить пара, обом за сімдесят. На ній — червоні джинси, він — у якомусь новорічному ковпаку. П’ють вино, слухають блюз. А потім вона (бабцею її не назвеш) каже музикантам: «Рєбята, а врєжтє что-то повєсєлєє, порокенрольнєє».
На мою думку, оті люди живуть правильно. Це не означає, що вони не турбуються про своїх дітей. Просто вони молоді. І будуть ними вічно, аж до смерті.
…У Кобеляках запрацювала дискотека для дорослих. Я б назвав її танцями для вічно молодих.
