Як часто ми думаємо про неї? Свобода і свобода. Що це взагалі у нашому житті? Якесь ефемерне невизначене поняття чи щось конкретне, життєво необхідне та обов’язкове? Якщо зазирнути у Вікіпедію, то там можна знайти таке визначення поняттю «свобода»:
свобода — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об’єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутності свободи, неволі, рабству.
Ключове у цьому визначенні, напевно, слово «вибір». Якщо ти маєш вибір — ти вільна людина, якщо не маєш його — невільник, раб.
Звичайно, сучасні українські раби не схожі на тих, яких колись привозили на кораблях із далекої Африки. Сучасні раби не носять кайданів, не отримують бичем по спині і навіть не мають рабського тавра на плечі. Із рабами вони схожі лише тим, що не можуть самостійно робити вибір. За них його роблять сучасні рабовласники. Вони теж не схожі на своїх минулих попередників, але мета у них така сама — експлуатація рабів та отримання прибутку від їх роботи. На відміну від жорстоких рабовласників минувшини, вони не катують своїх рабів і не вішають. Але і не поспішають випускати з рабства.
На відміну від рабів минулого, їх нинішнім нащадкам навіть не потрібно влаштовувати повстання, щоб скинути своїх господарів і нарешті стати вільними. Тобто, отримати свободу. Для цього нинішнім рабам достатньо зібратися усім разом і просто вирішити жити далі без господарів. Своїм життям. Самостійно робити вибір і жити так, як вони давно хотіли, але не могли.
Але йдуть роки, а сучасним рабам чомусь так і не вдається зібратися разом і позбутися остогидлих господарів. Можливо, тому, що серед них самих ніколи не було єдності. І хитрі господарі цим завжди вміло користувалися. Одних вони задобрювали подарунками, других годували обіцянками, третіх лякали погрозами. І тому завжди, коли приходив нібито вирішальний день… нічого не ставалося. Раби начебто і хотіли щось змінити, але у них завжди чогось не вистачало. І вони покірно розходились по домівках, тихенько бурмочучи собі під ніс: «А не так уже й погано ми живемо».
Зрештою, може вони й праві. І ефемерна свобода давно нікому не потрібна. Значно простіше жити у нехай і важкому, але все ж таки своєму ярмі. Тягнути його все життя і сподіватися, що добрий господар помітить покірного раба і обов’язково його похвалить за вірну службу.
А може, життя без свободи не варте нічого? І жити так далі вже просто не можна? Так чи інакше, 28-го жовтня у всіх нас буде ще один шанс. Можливо, для когось останній. Шанс, щоб нарешті отримати свободу. Або навіки лишитися рабом.
