«Я ж тут, по мєсту!» — саме такий аргумент найчастіше наводять новосанжарські водії працівникам відділення ДАІ. Таким доводом вони, як правило, пояснюють їзду за кермом у нетверезому стані. Минулої суботи ми разом із патрульним екіпажем перевіряли порядок на дорогах району.
На патрулювання ми виїжджаємо близько сьомої вечора. За кермо патрульної машини — фіолетової «дев’яносто дев’ятої» — сідає начальник відділення ДАІ Вадим Осаулко. Поруч сідає інспектор ДАІ Анатолій Андрєєв. Третім членом екіпажу стає журналіст «ЕХО».
Виїжджаємо з Нових Санжар та рухаємось у напрямку Галущиної Греблі. Дорогою Вадим Осаулко розповідає про наявний у відділенні автопарк. Дві «дев’яносто дев’ятих», випущені у 1998 році, новими автомобілями не назвеш. Очікувати ж на оновлення автопарку найближчим часом не доводиться. Якщо і з’являються якісь нові автомобілі, то вони у першу чергу потрапляють до міських відділень. Райцентрам дістається вже те, що «не доношує» місто.
— Зараз ми фактично підпорядковані райвідділу міліції, — пояснює Вадим Осаулко, — і про забезпечення автомобілями мають думати там. Але коштів на це немає. Область теж нічого не виділяє, каже — ви ж тепер до райвідділів належите. Так і виходить, що ми ні в цих, ні в тих.
При їзді у «дев’яносто дев’ятої» добряче двигтять стійки, щось загрозливо потріскує десь ззаду. Але, за словами Вадима Осаулка, машина не така вже і слабка. У середині — капітально відремонтований двигун, який цілком може розігнати автівку до потрібної швидкості. Інша справа, що керувати нею при 120 км/год. не надто легко.
— Зараз, в принципі, тихий час, — пояснює Вадим Осаулко, — хтось тільки повернувся з роботи, сів вечеряти. А хтось із друзями сидить за столом, випиває. Через кілька годин у багатьох із них виникне гостре бажання поїздити на машині.
Дійсно, доки ми рухаємось через Руденківку та Галущину Греблю, нам на зустріч трапляються лише кілька машин. Зробивши коло, ми через Мар’янівку повертаємось назад — до Нових Санжар.
Дорогою інспектори ДАІ діляться думками з приводу нинішньої ситуації з правопорушеннями на дорозі. Найтиповіші порушення правил дорожнього руху — виїзд на смугу зустрічного руху, перевищення швидкості та їзда у стані алкогольного сп’яніння. При цьому кількість порушень із кожним роком тільки зростає.
— Причина, напевно, у надмірній лояльності нашої держави до порушників, — припускає Вадим Осаулко. — Демократія — це для відповідальних людей. Для нашої країни потрібні лише жорсткі умови та правила. На жаль, за нинішнього ставлення більшості водіїв до своєї поведінки на дорозі, це саме так.
Розслабляє водіїв і той факт, що кількість інспекторів ДАІ щороку скорочується. А коли на перехресті у твоєму селі не стоїть патрульна машина, то ніщо не зупиняє тебе їздити селом без прав або напідпитку.
— Зупиняєш такого водія. Він їде за кермом добряче випивши. Але дивується: «Так я ж нічого не порушив! Я ж тут, по мєсту! Ви ж свої!», — розповідає начальник відділення, коли ми вже рухаємось Новими Санжарами. — Так, нібито якщо ми «свої», то повинні їх випускати п’яними їздити по дорогах. Може, їм ще по сто грамів додатково наливати?!
Щодо кількості п’яних водіїв на дорозі, то останніми роками їх кількість зросла у геометричній прогресії. Інспектори розповідають, що раніше треба було довго патрулювати, аби натрапити на п’яного за кермом. Зараз достатньо виїхати на першу більш-менш жваву дорогу і зупинити кілька автівок.
— П’яні самі на нас виїжджають, — говорить Анатолій Андрєєв, — ми стоїмо, оформляємо ДТП. Дивимось, їде по містку дядько, а машина чомусь рухається не прямо, а хвилькою — то уліво, то управо. Доїжджає до нас, дивимось, у нього очі просто скляні. Зупиняємо, а він як і більшість: «А що таке? Я ж нічого не порушив!». А те, що п’яний і їхав по усій дорозі, то це він вважає нормою!
Із Нових Санжар ми прямуємо до траси Полтава — Олександрія. При повороті на трасу просто на нас по зустрічній смузі виїжджає скутер. За кермом — чоловік, позаду нього — жінка. Анатолій Андрєєв зупиняє скутериста і кілька хвилин проводить із ним профілактичну бесіду. Потім відпускає і повертається до машини.
— Говорить, жінку з роботи зустрічав. Вдома їх двоє дітей чекають. Права забув удома. Про реєстрацію, каже, щось чув, але думав, що її призупинили, — пояснює Анатолій Андрєєв. — Із скутеристами ми, зазвичай, намагаємось обмежуватися такими ось бесідами про те, що потрібно їздити з правами, у шоломі та з реєстрацією. Але вже коли зупиняємо скутериста п’яним, то складаємо три протоколи — і за їзду у нетверезому стані, і за відсутність реєстрації та прав.
За розмовою ми долаємо відстань від Нових Санжар до Малого Кобелячка. Інспектори вирішують проїхатися вулицями села. На годиннику вже близько восьмої вечора. Але руху автомобілів у селі майже немає. Лише на одній з околичних вуличок нам на зустріч трапляється майже раритет — «Ауді» 1985 року випуску. Водій — літній чоловік — пристебнутий паском безпеки, як це і належить за правилами. А от онук, який сидить поруч із ним на пасажирському сидінні, напевне, не пристебнутий. За кілька секунд устигає проскочити у просвіт між сидіннями і опинитися ззаду. Тому, коли інспектор зупиняє машину, претензій до водія у нього немає. Він лише, посміхаючись, запитує у онука, який визирає ззаду:
— А ти чого там ховаєшся?
Ми їдемо далі. А інспектори пояснюють, що на особливо хитрих громадян у патрульній машині є відеореєстратор, яким можна зафіксувати порушення правил або неадекватну поведінку водія.
Патрульна машина виїжджає на ще одну вуличку, яка проходить околицею Малого Кобелячка. Перед нами проїжджає поворот «Москвич», за кермом якого сидить молодий чоловік. А на руках у нього — маленький син, який зосереджено тримає кермо, керуючи автомобілем разом із батьком. За кілька секунд Анатолій Андрєєв зупиняє машину. Але коли підходить до дверцят водія, то маленького керманича там вже не знаходить. Той встигає опинитися на задньому сидінні.
— У вас що тут — курси водіїв? — запитує інспектор у батька. Той заперечливо хитає головою. Мовляв, їдемо по правилах, нічого не порушуємо.
Чоловік їде далі, а ми повертаємось до Нових Санжар. Щоправда, тепер уже дорогою, яка проходить через Забрідки. Рівною її назвати складно, тому машина рухається нешвидко — кілометрів 20 на годину. Назустріч на диво швидко летить «Таврія». Очевидно, її водію ямки не видаються такими вже страшними. Анатолій Андрєєв зупиняє машину помахом жезла. За кермом — жінка середніх років. Машина належить не їй, а батькові. Також інспектор знаходить певну невідповідність у правах жіночки. Вони отримані вже давно, у ті часи, коли жінка ще носила дівоче прізвище. Потім вона встигла вийти заміж, а от замінити права руки так і не дійшли.
— Та я раз у півроку виїжджаю, — наводить жінка залізний аргумент. Інспектор зауважує, що права все-таки краще замінити, інакше наступного разу доведеться сплатити штраф.
Жінка обіцяє документи виправити. І їде у напрямку Малого Кобелячка. Зрозуміло, що для неї зустріч із інспекторами на зазвичай порожній забрідчанській дорозі була великою несподіванкою. Взагалі статистично імовірність такої зустрічі надзвичайно низька. Якщо врахувати, що у Новосанжарському районі близько десяти тисяч тільки офіційно зареєстрованих автомобілів, то у середньому на одного інспектора приходиться три з лишнім тисячі машин. А це ж, якщо не рахувати скутерів, мопедів та мотоциклів, які часто взагалі ніде не зареєстровані. Враховуючи, що зустріч з інспектором ДАІ трапляється дуже рідко, водії стають все більш сміливішими та нахабнішими на дорозі.
— Щоб хоч якось впливати на культуру дорожнього руху, нам часто доводиться працювати з 8-ї ранку до 1-ї ночі, — ділиться Вадим Осаулко, — і все одно ми скрізь не встигаємо. Доки ми патрулюємо Нові Санжари чи Руденківку, десь у Нехворощі чи Драбинівці водії можуть хоч на двох колесах їздити. А варто нам приїхати у ці села, як там наступає тимчасовий порядок. Але починають ганяти десь у іншому кутку району, там, де нас немає…
Проїжджаємо вечірніми Забрідками. На виїзді з села на повороті зупиняємо двох жінок-скутеристок. Традиційно, у обох немає ні водійського посвідчення, ні реєстрації.
— Та я у відпустку приїхала, мені два дні доїздити лишилося, а ви мене оце зупинили, — обурюючись, говорить друга з жінок, намагаючись завести свій скутер. Це у неї не виходить ні з першого, ні з другого, ні з третього разу. Доводиться допомагати, скутер заводиться, жінка їде.
У цей же час з-за повороту чути звук двигуна скутера, який рухається досить-таки швидко. Ось він вилітає з-за повороту (при цьому, маневруючи, водій виїздить на смугу зустрічного руху) і прямує просто на нас. Анатолій Андрєєв робить кілька помахів жезлом, який яскраво світиться у вечірніх сутінках. Але скутер, не збавляючи швидкості, пролітає повз інспектора, ледь не зачепивши його самого.
Ми швидко сідаємо у патрульну машину та їдемо слідом. На відрізкові від Забрідок до Нових Санжар розігнатися важкувато — машину час від часу відчутно підкидає на ямках. Але й скутер, на якому, окрім водія, сидить ще й пасажир, відірватися на такій дорозі практично не має шансів. На в’їзді до селища машина ДАІ наздоганяє втікачів. Вадим Осаулко рівняється зі скутером і починає кричати у відчинене вікно:
— Стій! Стій, кажу тобі! Стій!!!
Водій скутера деякий час на крики не реагує і продовжує тиснути на газ. І лише, коли бачить, що від переслідування втекти не вдається, скидає швидкість і зупиняється. Вадим Осаулко ставить машину так, щоб вона перегороджувала дорогу скутеристові на випадок, якщо той знову надумає тікати. Інспектори виходять з автівки і прямують до водія скутера. На питання, чому не зупинився на вимогу інспектора, молодий чоловік років двадцяти п’яти відповідає, що, виїхавши з повороту, просто не помітив ні авто ДАІ, ні інспектора. Чому потім тікав від патрульної машини з увімкнутими проблисковими маячками — пояснити не може. Від молодика відчутно пахне алкоголем. Але на питання, чи вживав він спиртне цього вечора, відповідає заперечно. Мовляв, випив лише пляшку безалкогольного пива. Аби довести це, навіть погоджується проїхати до лікарні. Його пасажир — хлопець років чотирнадцяти — запевняє, що вони із товаришем їхали на річку. Як ледь не збили інспектора — він не помітив.
— Это вы нас чуть не сбили! — обурено говорить він. Хлопчині доводиться обійтися без вечірнього купання і повернутися додому пішки. Ми ж вирушаємо до центральної районної лікарні, де у водія скутера мають підтвердити або заперечити факт алкогольного сп’яніння.
Скутерист сідає в автомобіль ДАІ, а Анатолію Андрєєву доводиться швидко опановувати скутер «Коррадо» і на ньому прямувати до лікарні. На одному з поворотів інспектор ледь не падає, оскільки у скутера, схоже, не працюють гальма.
— Та все там працює — і передні, і задні тормоза, — доводить водій скутера.
— А чому стоп-сигнал не загорається, якщо він гальмує? — цікавиться Вадим Осаулко, рухаючись услід за скутером.
— Та то просто провідок десь відходить…
Зупиняємось на подвір’ї Новосанжарської ЦРЛ. Анатолій Андрєєв із водієм скутера прямують до приймального відділення. Там їх зустрічають черговий лікар та медсестра. Лікар оглядає порушника, задає кілька питань щодо самопочуття та наявних пошкоджень. Потім цікавиться, чи вживав той алкоголь.
— Пляшку безалкогольного пива! — твердо відповідає молодик.
Лікар простягає йому прилад, який зветься алкотестером, та пропонує подути у трубочку. Після цього кілька секунд чекає. Нарешті, прилад видає звуковий сигнал і виводить на дисплей якісь цифри.
— 1,29 проміле. Ви знаходитесь у стані алкогольного сп’яніння, — резюмує лікар.
При цьому зауважує, що допустима норма — це 0,2 проміле. Тобто, вміст алкоголю у крові обстежуваного більше ніж у шість разів перевищує норму. Навіть після цього молодик наполягає на тому, що пив лише безалкогольне пиво.
На втікача-скутериста складають одразу три протоколи — за керування у стані алкогольного сп’яніння, за відсутність реєстрації скутера та прав на керування ним. Його «Коррадо» Анатолій Андрєєв відганяє на штрафмайданчик Новосанжарського райвідділу. Самого водія ми підвозимо до центру і він вирушає додому. На прощання підкреслено чемно говорить:
— Велике вам дякую!
Завершується наше патрулювання близько дванадцятої ночі. На диво, у цю пізню годину молодь не гасає по центру Нових Санжар із шаленою швидкістю і не пищить гальмами своїх (чи батьківських) автівок.
— Це тому, що ми тут крутимось — переконано говорить Вадим Осаулко, — у нас робота така, працювати у якості городнього опудала. У очах водіїв ми такі чудовиська, яких треба боятись.
На прощання домовляємось найближчим часом провести ще одне вечірньо-нічне патрулювання. Де саме — не уточнюємо зумисне — нехай водії будуть обережними та їздять за правилами та без порушень на всій території району.
