У будинку новосанжарки Людмили Олейнікової живуть степова черепаха Амелі та шиншила Вінсент.
— Колись донька попрохала мене взяти до себе черепаху на літо. Я погодилась. Так вона у мене і залишилась назовсім, — розповідає Людмила Олейнікова, бібліотекар Новосанжарської ЦРБ. У її квартирі мешкають не зовсім звичні для пересічного українця тварини. Доки ми спілкуємось, черепаха Амелі повзає по підлозі. Слід зауважити, пересувається вона досить швидко, тим самим ніби спростовуючи стереотип про повільність усіх черепах.
— Зараз Амелі вже 8 років, — продовжує Людмила Юріївна, — донька хотіла її забрати до себе, але я вже не віддала. Що вона робитиме там, у місті, у квартирі на п’ятому поверсі? А тут я її можу спокійно винести у двір будинку і вона гуляє.
Окрім черепахи жінка тримає двох котів — Соню та Мотю. Вони спочатку цікавилися незвичайним сусідом по квартирі, але потім звикли до черепахи і особливої уваги їй не приділяють. За словами хазяйки, іноді трапляються просто-таки ідилічні моменти, коли коти та черепаха поруч на кухні їдять — кожен зі своєї мисочки.
Харчується Амелі переважно зеленню. Навесні полюбляє кульбабу або листя зеленого салату. Влітку із задоволенням їсть огірки, кабачки та яблука.
— Взимку Амелі переважно спить. Залізе десь у куток і затихне. З кожним роком вона росте. Це помітно по поділках на панцирі. Мені то вона видається незмінною, але коли виношу її погуляти, сусіди кажуть: «Ого, як вона виросла!», — розповідає Людмила Юріївна. Ми у цей час роздивляємося саму Амелі. Вона з цікавістю визирає з-під панцира і активно махає лапами. На кінцях лап досить довгі та гострі кігті, голова черепахи схожа на якогось прадавнього ящера. Шкіра на шиї збирається у брижі і розпрямляється, коли черепаха висовує голову з-під панцира.
Доки ми спілкуємось із Амелі, Людмила Юріївна іде у сусідню кімнату та повертається з кліткою, у якій сидить інший екзотичний мешканець цієї квартири — шиншила Вінсент. Цей домашній утриманець, на відміну від черепахи, досить клопітний, тому вільно пересуватися по квартирі власниця йому не дозволяє. Вінсенту 4 роки, 3 з яких він мешкає у Людмили Олейнікової. Його також привезла жінці донька. Кулінарні уподобання шиншили відрізняються від смаків черепахи. Вінсент, окрім корму із зоомагазину, любить гризти арахіс, крейду, із задоволенням їсть суху траву. Зелені не любить ні в якому вигляді. Полюбляє купатися, але робить це не у воді, а у спеціальному піску. Після таких пісочних ванн Людмилі Юріївні доводиться прибирати пів кімнати, але Вінсент отримує від купання неабияке задоволення. Напевно, більше, ніж купатися, він любить тільки гризти.
— Гризе він усе. Прути клітки, дерев’яні палички і все, що затягне досередини своїми лапками. Одного разу він дістав зарядний пристрій від телефона, то повністю розгриз його на маленькі шматочки та поскладав у купку. Я подивилася і пішла у магазин за новим зарядним, — посміхається Людмила Юріївна. Вінсент у цей час насторожено дивиться на нас своїми маленькими очима. Дещо розслабляється тільки тоді, коли його починають погладжувати за вухом. А господарка продовжує розповідати про свого улюбленця:
— Уночі, коли усі засинають, у нього наступає пік активності. Він бігає, хапається за прутики клітки і трясе її. Однієї ночі йому якось вдалося вилізти з клітки. Він бігав квартирою і якось натрапив на черепаху. Що ви думаєте, почав їй гризти панцир! До ранку вигриз згори кілька сантиметрів, якраз з боку голови. Важко уявити, який для неї це був біль. Адже панцир для черепахи, це як для нас ніготь, — пояснює Людмила Олейнікова.
Слід відзначити, що Вінсент відзначався не лише якимись шкідливими витівками. Одного разу він виступив у якості справжнього охоронця будинку. І прогнав нічних крадіїв.
— Це було, коли він ще мешкав у моєї доньки у Києві. Вони лягли спати, а двері закрити забули. Невідомі крадії зайшли у прихожу і винесли звідти майже все. А от до зали, де знаходились головні цінності, тихий кондиционер, телевізор та інше вони зайти побоялись — Вінсент почав стрибати у своїй клітці, шуміти і, очевидно, їх налякав. Так що він може працювати і охоронцем квартири, — посміхається власниця пухнастої «грози крадіїв». Вінсент у цей час сидить у клітці і явно прислухається до нашої розмови. Потім стає на задні лапки та намагається зрушити кришку, якою закрита клітка.
— Ось так він і вночі, — коментує Людмила Юріївна, — а то схопиться за ґрати і почне її трясти, ніби кричить: «Юлі — волю!». Коли випускаю його трохи побігати по кімнаті, то коти тікають з хати — чи то не люблять його, чи то бояться.
Раніше, ще до появи черепахи та шиншили, у квартирі Людмили Олейнікової жив папуга. Він спочатку був абсолютно мовчазним, а потім раптово в один день заговорив.
— Він літав-літав, а потім сів мені на плече і щось нібито сказав. Я прислухалась, а він мені: «Л-ю-ю-да, Л-ю-ю-да!». І говорить голосом моєї мами…
Наша розмова завершується. Ніби натякаючи, що аудієнцію закінчено, черепаха відповзає у куток кімнати, а шиншила у клітці повертається спиною до відвідувачів. Людмила Юріївна проводжає нас до дверей і на прощання обіцяє якось запросити на купання Вінсента. А ще говорить, що добре було б знайти для нього подружку. Бо самому йому сумно. Лишається тільки торсати клітку та при нагоді погризти черепасі панцир.
