18-го серпня у селі Мала Перещепина відбувся собор болгар. Сотні представників цього народу приїхали цього дня до новосанжарського села, щоб віддати шану батькові болгарського народу — хану Кубрату.
Передмова свята
Сто років тому — у 1912-му році — двоє пастушків знайшли під Малою Перещепиною величезний скарб. Він містив 25 кілограмів золотих та 50 кілограмів срібних речей. Царська влада відправила цінну знахідку до Ермітажу, де скарб знаходиться і донині. А дослідники, які вивчали його походження, висловили припущення, що на місці знахідки був похований не хто інший, як болгарський хан Кубрат. Цей правитель був засновником Великої Булгарії, тому його нащадки і сьогодні називають його не інакше, як батьком.
На місці знахідки скарбу пізніше спорудили пам’ятний знак, до якого на поклон почали приїздити болгари з усього світу. 2012 рік взагалі видався особливим. Адже з моменту знахідки скарбу та виявлення поховання минуло рівно 100 років. Тому сільська та районна влада зосереджено готувалися до 18-го серпня, очікуючи на прибуття сотень, а то і тисяч болгарських гостей, які б захотіли відвідати могилу хана Кубрата.
Деякі болгарські гості приїхали навіть раніше зазначеної дати. Чи то вони не узгодили свій приїзд із іншими земляками, чи то просто хотіли побувати на могилі окремою делегацією, але один автобус із болгарськими гостями приїхав до Малої Перещепини 17-го серпня.
— Вони приїхали з Болгарії, у Одесі сіли на автобус і після досить тривалої подорожі потрапили до Малої Перещепини. Було це 17-го серпня, — розповідає голова районної ради Володимир Левицький, — ми їм пояснили, що головні урочистості відбудуться наступного дня — 18-го серпня. Але вони кажуть: «Нам не треба ніякого прийому, ми приїхали побути на могилі батька усіх болгар». І вони пішли до тієї могили, поклали квіти, запалили свічки, постояли мовчки. І того ж вечора поїхали назад — до Одеси. Уявіть, яка це шана і повага! Адже вони приїхали не на свято, не на урочистий захід, а тільки для того, щоб побути на місці поховання хана Кубрата.
Три тисячі гостей для Малої Перещепини
18-го серпня зранку Мала Перещепина стає справжнім місцем паломництва. Зранку у напрямку до села їдуть автомобілі та автобуси гостей із Болгарії та делегацій сільських рад із усього району. До обіду лісок, у якому розташована могила хана Кубрата, наповнюється людьми, а під’їзд до нього — автомобілями різних марок. Просто на узбіччі зупиняються великі двоповерхові автобуси, очевидно, із болгарськими туристами.
На околиці ліска гостей зустрічає прикрашений кульками вхід до пам’ятного комплексу хану Кубрату. Він поки що перегороджений стрічкою, яку, очевидно, незабаром мають перерізати. Угорі над входом запрошення, написане болгарською мовою «Добре дошлі», нижче воно продубльоване російською «Добро пожаловать». Українського «Ласкаво просимо» чомусь немає. Під запрошенням висить чорна табличка, на якій жовтими літерами написано «Кан Кубрат». Ліворуч від входу стоїть палатка оргкомітету і чомусь агітаційний намет «Партії регіонів».
Доки офіційна частина свята не розпочалася, місцеві жителі оглядають збудовану алею, оновлений пам’ятник і діляться роздумами.
— Я чув, тут ще капличку збудують, готель, — говорить чоловік років шістдесяти.
— І я щось таке чув, — підтверджує інформацію інший його земляк, — буде готель, буде робота. Десь 30 робочих місць — це ж непогано було б, га?
Повз селян, які розмовляють про робочі місця, проходять представники офіційної болгарської делегації. До Малої Перещепини приїхали президент собору болгар України Микола Габер, заступник голови Верховної Ради Болгарії Павел Шопов та посол Болгарії в Україні Красімір Мінчев. Їх супроводжують представники обласної та районної влади.
— Пам’ятник гарно зробили, тільки треба було б його вище припідняти, щоб він стояв на кургані, — висловлюється Микола Габер, оглядаючи пам’ятний знак хану Кубрату.
— Та нормально він стоїть, погано, що тільки ж тут пісок, якби воно все з часом не попливло, — ділиться побоюваннями селищний голова Нових Санжар Андрій Река.
Попередньо оглянувши комплекс, представники болгарської та української сторін повертаються до входу, де перерізають стрічку. І вже офіційно, з квітами в руках та в супроводі десятка журналістів, прямують до пам’ятника. Там покладають квіти до його підніжжя. Спочатку високі болгарські гості, потім представники новосанжарської влади, а потім уже всі болгари та українці, які того дня приїхали до Малої Перещепини.
Після покладення квітів голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Шовкопляс на правах господаря запрошує гостей пройтися рядами презентацій, які просто під відкритим небом облаштували представники кожної сільської ради. У їх презентаціях було все — від неймовірно красивих виробів ручної роботи новосанжарських майстрів до неймовірно смачних страв від районних кулінарів.
Болгари з цікавістю роздивляються вироби, охоче куштують українські смаколики та підспівують українським пісням.
— А мій милий вареничків просить! — хором співають представники Кустолівської сільської ради. Болгари весело посміхаються і намагаються підспівувати українцям.
Тим часом Сергій Шовкопляс веде гостей рядами і представляє їм кожну сільську раду, делегації кожної з яких не втрачають можливості погодувати гостей чимось смачненьким та напоїти чимось міцненьким. Посол Красімір Мінчев, трохи розгубившись від потужної новосанжарської гостинності, слухняно куштує і українську горілку, і домашній самогон, і наливку.
— Если они так везде будут пригублять, это плохо кончится, — пророкує одна з представниць болгарської делегації.
Утім, болгарські гості виявляються міцними чоловіками. Навіть пройшовши через два десятки презентацій, зберігають сили для вітального виступу зі сцени. Микола Габер, який підходить до мікрофона першим, говорить про те, що споруджена алея та оновлений пам’ятник — це лише початок. Якщо зусилля будуть спільними, далі у Малій Перещепині з’являться і готель, і каплиця. Павел Шопов звертається до своїх земляків болгарською — мовою, яка зібрала їх усіх тут. Дякує за те, що вони приїхали, щоб пошанувати батька нації. Красімір Мінчев у своєму виступі дякує районним керівникам та місцевій сільській раді за влаштоване свято. І висловлює особисту готовність проводити такі свята навіть не кожного року, а кожного дня.
Виступи на сцені тривають близько години. До мікрофона підходять болгари та українці, так чи інакше причетні до проведення собору. Потім на тій-таки сцені виступають українські та болгарські самодіяльні колективи. Свято триває до пізнього вечора. За інформацією організаторів, того дня Малу Перещепину відвідали близько трьох тисяч гостей — болгар, українців і навіть італійців та французів.
