Мстительный получает отмщение от Господа,
который не забудет грехов его.
(Библия)
Трапилася ця шокуючи подія у далекому 1974-ому році в одному із сіл Чорнухинського району на Полтавщині. Там жили і дружили 18-річна дівчина Марина та 22-річний хлопець Іван. Марина працювала продавцем у магазині, а Іван, єдиний пізній син у батьків, трудився у колгоспі водієм. Відзначався працьовитістю та спокійним, врівноваженим характером. Усе в молодих складалося добре, і батьки вже потроху готувалися до весілля.
Та ось зі служби в армії в рідне село повернувся молодший сержант Микола Прокопенко. Коли одного вечора у новенькій військовій формі хлопець уперше прийшов до клубу, майже всі дівчата не зводили з нього очей. А Марина, зустрівшись поглядом із парубком, чомусь зашарілася і відвернулася. Микола це помітив і підійшов до дівчини. Ввічливо привітавшись, запросив її до танцю. Вона не змогла відмовитись.
Івана в цей час у клубі не було. Коли ж прийшов і побачив кохану, що весело танцює з іншим, спохмурнів, підійшов до танцюючих і запропонував Миколі вийти для розмови. Той погодився. Про що говорили юнаки, можна тільки здогадуватись, але, повернувшись, Микола вже не танцював. Був якийсь невеселий і невдовзі пішов додому.
Пішли з клубу й Іван з Мариною. Все ніби стало на свої місця. Але з цього часу між Мариною та Іваном наче чорна кішка пробігла. Дівчина стала уникати товариства хлопця. А згодом односельці помітили, що Марина вечорами прогулюється з Миколою малолюдними вулицями села. Злі язики на всі лади смакували цю подію, а дехто з доброзичливців відкрито глузував та під’южував Івана, який чимдалі ставав все похмурішим.
У кінці жовтня, близько шостої години ранку, три доярки йшли на ферму. Несподівано на дорозі вони помітили якісь підозрілі предмети. Підійшовши ближче, зрозуміли, що то лежать двоє людей. Жінки подумали, що то сільські п’яниці, і, намагаючись їх упізнати, одна доярка навіть перевернула тіло. То був чоловік із закривавленим обличчям і без однак життя. Несамовито репетуючи, жінки кинулися геть від знахідки. На їхні крики збіглися люди. Через деякий час туди прибула і слідчо-оперативна група на чолі із автором цих рядків. Загиблими виявилися Марина та Микола. Згідно висновку судово-медичної експертизи, смерть настала від вогнепальних поранень, зроблених із мисливської рушниці чи обріза. При своєчасному наданні кваліфікованої медичної допомоги життя Марини можна було врятувати. Вона померла від втрати крові. Таке безглузде звіряче вбивство молодих людей шокувало не тільки рідних та односельців загиблих, а й правоохоронців. Підозра одразу ж упала на Івана, але вдома його не виявилось. Переховувався злочинець близько місяця. А потім змарнілий до невпізнання і схожий на зацькованого звіра добровільно здався правоохоронцям.
На допиті пояснив, що любив Марину більше, ніж життя, вважав, що ці почуття взаємні. Та коли кохана знехтувала ним, пережив справжній шок. Ночами спати не міг. Був в якомусь нереальному стані, розум затьмарила ненависть. Згодом з’явилась нав’язлива думка — вбити обох. З цією метою Іван виготовив обріза і декілька вечорів слідкував за парою закоханих. А потім близько півночі, помітивши їх на вулиці, підійшов і навіть привітався. Від несподіванки ті завмерли на місці, а він, вихопивши з під поли зброю, двічі вистрелив. Навіть не зойкнувши, Микола і Марина впали на землю. Після скоєного вбивства Іван утік до лісу, що знаходився поряд із селом. Хотів покінчити з собою, але не вистачило сміливості.
У зв’язку із тяжкістю злочину та виникненням сумніву щодо психологічної повноцінності обвинуваченого, йому було призначено стаціонарну судово-медичну експертизу, висновком якої Івана Кравченка визнали осудним, а згодом вироком суду хлопця було засуджено до вищої міри покарання — розстрілу.
Миколу з Мариною у весільному вбранні поховали поряд. Їхні могили кожного літа прикрашають букети польових квітів. Де похований вбивця, його батьків не повідомили. Через перенесене потрясіння вони скоро теж пішли з життя.
