Останнім часом довелося кілька разів сперечатися зі своїми знайомими на одну і ту саму тему. Мої опоненти — люди між собою абсолютно незнайомі — доводили мені одну просту і зрозумілу (на їх погляд) річ. Полягає вона у наступному. Коли людина (пересічний українець) раптово (або закономірно) потрапляє до влади, не важливого якого рівня, вона одразу ж починає красти та набивати свої власні кишені за державний кошт.
— Якби ти туди потрапив, ти робив би так само! — різні мої знайомі чомусь не змовляючись наводять однаковий аргумент.
На мої заперечення, що я особисто, будучи при владі, красти б не став, вони відповідають залізним доводом:
— Але ж ти не при владі! І перевірити це ніяк. А говорити ти можеш що завгодно.
Отже, за теорією моїх знайомих, красти при владі має кожен. Не має значення, ким ти був до того, як потрапив на посаду. Все одно будеш красти.
В принципі, мої знайомі цілком можуть мати рацію. Або все ж таки помилятися з приводу продажності та злодійкуватості усіх, хто потрапляє у владу. Але мене цікавить інше. Вони самі додумалися до такої теорії? Чи хтось їм її нав’язав? Можливо, хтось свідомо вже заздалегідь привчає пересічного українця до думки: чиновник буде красти, чиновник буде брати хабарі, чиновник буде наживатися. І рано чи пізно людина до цієї думки призвичаюється і не сприймає її як щось обурливе чи неправильне.
— Дивись, суддя купив квартиру в місті та побудував собі двоповерховий будинок!
— Ну, мабуть набрав хабарів. Але ж кожен на його місці зробив би так само!
— Он якийсь мер собі купив будинок у Криму і яхту!
— Ну, значить, землю продавав і з бюджету крав! Але ж кожен на його місці зробив би так само!
— Он посадовець із зарплатою у 1200 гривень їздить на «Лексусі»!
— Виходить, уміє «ліві» гроші заробляти. Але ж кожен на його місці зробив би так само!
Теорія міцно засідає у голови. І закладає туди модель поведінки на випадок потрапляння у владу: попадеш — будеш красти! І дивним чином виходить, що, нарікаючи на ту сволоту, яка щодня обкрадає простий український народ, пересічний українець думає про те, як самому стати… такою ж сволотою.
Але ж насправді усе повинно бути не так. Суддя повинен судити чесно і жити у такій квартирі, яку йому дозволяє зарплатня. Мер повинен не торгувати землею, а думати передусім про інтереси громади. І чиновник турбуватися не про «лівий» заробіток, а про захист простих людей, на яких він, власне, і працює. І, звичайно ж, президент напівзубожілої країни повинен у першу чергу думати про те, як нагодувати голодних та допомогти вижити бідним, а не про побудову вертолітних майданчиків для одноосібного користування.
У тому, що зараз в Україні все не так, — наша спільна колективна провина. Це ми дозволяємо безкарно брати хабарі, торгувати землею та обкрадати простий народ. Тому що замість того, щоб боротися із сволотою, ми просто хочемо опинитися на її місці.
