Минулого четверга у Кобеляцькому Центрі культури та дозвілля святкували два свята одночасно: День Державного Прапора та День Незалежності.
23 серпня в Центрі культури та дозвілля зібрався повен зал глядачів. Рівно о 10.00, тільки-но представники районної влади зайняли свої місця в залі, під Державний Гімн розпочалися урочистості з нагоди відзначення Дня Державного Прапора та Дня Незалежності. І всі присутні на кілька хвилин піднялися зі своїх місць. Під мелодію «Козацького маршу» на сцену винесли Державний прапор. Після чого вшанували пам’ять Тараса Шевченка.
Далі до слова запросили представників влади. Першим виступив голова Кобеляцької райдержадміністрації Анатолій Таранушич.
— Нам випало велике щастя жити у незалежній державі, — каже голова РДА. — Якщо провести невеликий екскурс в історію, то можна побачити, скільки лиха та поневірянь довелося пройти нашим предкам, які боролися за волю та самостійність. І основним завданням та обов’язком сучасників є розбудова незалежної держави.
Протягом свого виступу голова РДА підсумував роботу районної влади за рік. Зокрема, наголосив на досягненнях у промисловості, медицині та освіті.
Насамкінець Анатолій Олексійович побажав усім присутнім у залі міцного здоров’я та благополуччя в їхніх сім’ях.
Далі слово взяв Олексій Лелюк, якого також запросили на сцену для виступу.
— 21 год — это еще совсем молодой человек, у которого впереди колоссальная дорога для роста и развития, — каже він. — Я бы хотел, чтобы люди верили в то, что все в нашей стране и у нас с вами будет отлично. Я хочу вам пожелать успеха и всего доброго и хорошего.
Останнім до мікрофона підійшов голова районної ради Юрій Тагадюк.
— День Незалежності — це свято свободи і мрій, надії та вибору. Наш народ виборював свободу довгими роками. Він пам’ятає і радість перемог, і гіркоту поразок. І сьогодні, будучи вже в незалежній державі, я переконаний, що тільки спільними зусиллями ми зробимо ще багато корисних і хороших справ для нашого району та для всієї України в цілому.
Після виступів представників влади перейшли до нагородження жителів нашого району, які досягли значних успіхів у своїй діяльності. А таких виявилося чимало. Їх запрошували на сцену та вітали грамотами й квітами. А глядачі, у свою чергу, дарували їм свої оплески.
На такій оптимістичній ноті офіційну частину завершили під Державний Гімн. Усі присутні знову на декілька хвилин піднялися зі своїх місць. Після чого урочистості продовжились святковим концертом.
Вже по його завершенню дві жіночки, років п’ятдесяти, виходячи з Центру культури та дозвілля обмінювались враженнями.
— Якесь надумане це свято. Усі на сцені посміхаються, а в очах байдужість. Про яку незалежність ми говоримо? Незалежність від чого? — питає одна з жінок.
— Та да. Щоб не казали про радянські часи, та я рада хоча б одному: я світ побачила тоді. Поїздила по всьому Радянському Союзу. У Москву за покупками гасала на раз-два. А зараз? Грошей не вистачає навіть до Одеси доїхати.
— Правда, — відповідає їй подруга, — мої однокласники вчилися не тільки у Києві, а й за кордоном. І поступали на навчання не за те, скільки в тебе грошей, а за знання, які були у голові. А зараз, ти знаєш когось, хто б поїхав учитися з Кобеляк до Москви? Я — ні. Отака тобі незалежність… А ми святкуємо. Лише зайвий привід випити…
Дійсно, кожен святкує Незалежність по-своєму. Хтось говорить красиві слова зі сцени, дехто — з сумом констатує недоліки цієї системи, порівнюючи її з минулими роками, а хто радіє зайвому вихідному та приводу зібратись з друзями і випити по сто грам.
