Нижче піде мова про події, які відбулися у Кобеляках та в районі 1 вересня 2012 року. Автор редакційної, як і більшість земляків, наївно вважав, що 1 вересня будь-якого року — це День знань, свято для педагогів і дітей. Але виявилось, що це ще й день «торжества» цивілізованості, законності, демократії, моралі та здорового глузду. Щоправда, у досить специфічному розумінні отого самого торжества представниками правлячої політичної сили. Комусь із них прийшла у голову «геніальна» ідея сумістити День знань із передвиборчою агітацією. І вони блискуче втілили її у життя.
«Совок» — він і в Україні «совок»
Взагалі, спостерігаючи за розвитком українського політикуму на протязі останніх двадцяти літ, не перестаєш дивуватися повній відсутності хоча б якого натяку на прогрес, не кажучи вже про модні терміни «креативність», «ноу-хау». Все ніби застигло в якомусь дрімучому «совку».Пам’ятаю себе ще п’ятикласником класичної радянської школи. Ось перед нами, червоногалстучними піонерами, виступає дядько із райкому. Чомусь у пам’ять особливо врізались запонки на його білосніжній сорочці. Блискучі такі і, напевно, дорогі, як на ті убогі часи. Дядько розповідає про досягнення партії уряду, світле майбутнє і таке інше. Вже тоді, чомусь, йому не вірилось. Адже бачив, як за морозивом, маслом і шипшиновим соком мої батьки їздили у Царичанку, за м’ясом ставали в чергу о п’ятій ранку, інші дефіцити діставали на бутенківській базі.
Після того пройшло вже більше тридцяти років, а перед очима на всіляких мітингах, зборах та зустрічах все такі ж випещені дядьки. Щоправда у більш дорогих костюмах, ботинках та запонках. І виступають вони не перед жовтенятами, а перед «козачатами», «янучатами» і «азарятами».
Матеріально нинішні властьімущі стали жити значно краще за своїх радянських попередників. А ось своєму народу «впарюють» все більш дешеві бюджетні пропозиції. Як правило, пропонуються добровільно-примусові збори, різнокольорові прапорці та «подарунки» зроблені за бюджетні, тобто за наші з вами кошти. Ви візьміть і згадайте, як передвиборча агітація проводилась років десять-п’ятнадцять тому — калоші, холодильники, Басков на стадіоні. А зараз? Усе менше, дешевше і примітивніше, і це стосується всіх, і тих хто були при владі, і тих, хто має її зараз.
Згоріла хата, гори й сарай
А що власне відбулося 1 вересня?
Автор редакційної в той час, коли у всьому районі лунали перші дзвоники, перебував у селі Красне. У тамтешній школі, як і скрізь в Україні, відзначали День знань. Відзначали скромно, як личить невеличкій сільській школі з 38 учнями, двома комп’ютерами і дахом, що десятиліттями чекає ремонту. Але вже у Красному автор звернув увагу на «перший дзвоник» (вибачте за тавтологію). Гості із Кобеляк, які вітали красненських першокласників, швиденько роздали їм набори канцелярського приладдя, пробурмотівши, що це — від влади і партії влади. Пробурмотіли і швиденько ретирувались. Щось схоже того дня відбулось у всіх або майже всіх навчальних закладах Кобеляччини.
А для апогею чи апофеозу була вибрана міська школа №2. Напевне, через те, що до неї із височайшим візитом прибуло начальство. На чолі аж із самим, страшно й вимовляти, головою Полтавської облради Іваном Момотом. Напевне, саме для нього й влаштували дійство, яке швидше за все мало засвідчити, що Кобеляцький район вірний із вірних, найблакитніший із блакитних.
Для цього на шкільне подвір’я приперли три великих партійних знамена. І облаштували їх вельми символічно. Поряд із трьома височезними біло-блакитними прапорами гнувся до землі благенький державний. Напевне, автори інсталяції прагнули показати всім — ось хто і що головне в Україні. Державний символ — то так, тьфу, сьогодні є, а завтра… А три прапори, то певно, натяк на Трійцю? А що?! Над державою вже піднялись, а там і до Бога недалеко.
Для довершеності дійства школярам роздали біло-блакитні кульки і пакети із відповідною символікою. У пакети вклали подарунки. Скромні такі, вартістю менше, ніж 3 відсотки мінімальної зарплати. Щоб ніяка сука, вибачте, журналіст не причепилася.
Не придерешся за законом і до того факту, що партійну символіку вщучили у руки нічого не підозрюючої дітвори. Закон забороняє розміщувати політичну рекламу в громадському транспорті, на будівлях органів влади і так далі, і тому подібне. А таке майно, як діти, там не згадане. От їх і використали. Ну, а відчуття міри? До чого тут це — вибори на носі.
Що й говорити — події 1 вересня у Кобеляках жваво обговорюють. Одні — обурюються, інші — приречено мовчать. Хтось певно радіє — номер відбули, галочку поставили. Дехто трактує подібні дії, як чиюсь упевненість у вседозволеності і безкарності. Хоча можна сказати й по-іншому: «Згоріла хата, гори й сарай». Майже ніхто не відчув покращення життя вже вчора? Наплювати на них! Не йдуть без вазеліну реформи? Неважливо! Головне — вчасно поділитися нажитими «непосильною» працею грошима із членами виборчих комісій. Саме про це написав у свій час Йосип Сталін (схоже, що саме так деякі політичні сили збираються вигравати вибори).
Доживем і до фалоімітаторів?
Один із кобелячан, коментуючи біло-блакитний День знань, сказав: «Навіть комуністи у радянські часи до такого не додумувались. Правильно — бо були розумніші, сильніші і впевненіші у власних силах. А нинішні «камсамольці» — так, дрібнота у порівнянні із тими комуністами. Ті «дарували» Дніпрогес, БАМ, а ці «дарять» автобуси за кошти платників податків та канцелярське приладдя. І кричать про це на всіх кутках, як про подвиг.
Мимоволі згадуються події кількарічної давнини. Тоді у Кобеляцькому районі помаранчева влада безуспішно проштовхувала проект під умовною назвою «курники». І дехто з перших осіб під час агітації використовував своїх онуків. Мовляв, їм буде комфортно жити серед курячого гімна. Біло-блакитні тоді нещадно і потрібно віддати їм належне, справедливо, критикували тодішню владу. Зараз крісла і портфелі у них. І виявляється, що їм використовувати діток, як носіїв реклами, можна. При цьому, не питаючи згоди ні у неповнолітніх, ні у їх батьків.
Безумовно, у будь-якій країні, яку прийнято вважати нормальною, подібні явища неможливі. Тому що там є певні правила гри. Ні Барак Обама, ні Ангела Меркель, ні їх однопартійці не будуть перетворювати загальнодержавний захід на шоу своєї, нехай і правлячої, партії.
При подібному «прогресі» українські партійні бонзи можуть додуматись і до взагалі екстремальних варіантів пропаганди. Ось, приміром, уявімо, що одні з наступних виборів виграє партія сексменшин. І тоді на 1 вересня чиновники побіжать роздавати діткам фалоімітатори та іншу трясцю з партійною символікою. Згідно із законом же можна! Скажите, маразм? А ми не до нього котимось?
