Українська студентка вчить китайську мову в університеті міста Тянцзинь, пригощає місцевих українським борщем та згадує за кордоном природу Нових Санжар.
Проста китайська мова
Із Олею Фесенко ми познайомились у Нових Санжарах. Сюди вона приїхала відпочивати з Вишняків Хорольського району. Там постійно мешкають її батьки. До Нових Санжар вони кожного літа приїздять у гості до родичів. Адже бабуся і дідусь Олі по маминій лінії походять родом із нашого села Зачепилівка.
Але сама Оля більше часу проводить не в Нових Санжарах, не у Вишняках і навіть не в Україні. Уже рік дівчина мешкає і навчається у Китаї.
Після закінчення школи Оля довго вагалася — у який ВУЗ їй вступити. Аж доки не зупинила свій вибір на Київському національному лінгвістичному університеті. Обрала факультет, на якому окрім англійської вивчали ще й китайську мову.
— Англійська у мене була непоганою ще зі школи. А от із китайською хотіла познайомитись ближче. На першому курсі ми вивчали її по 9 годин на тиждень. Нам попався гарний учитель. Він одразу нас заспокоїв: «У китайській мові немає нічого складного». Ми повірили. Але насправді він нас обманював, — сміється дівчина.
Дійсно, китайська видається складною навіть самим лінгвістам. За словами Олі, китайська має 256 так званих ключів. Якщо ти їх знаєш, то тоді можеш прочитати написані ієрогліфи.
— Є найпростіші ієрогліфи. Але яка їх кількість — я не можу сказати. Різне їх поєднання має різне значення. Наприклад, ієрогліф, який зображує жінку, означає «спокій». Але якщо зображують дві жінки, це вже означає «сварка», — пояснює Оля. — Також, якщо в українській мові є інтонація, то у китайській — тони. Залежно від тону, один і той самий звук може значити зовсім різне. Наприклад, звук «ма» залежно від тону може означати «мама», «кінь» або «конопля».
Перший рік в університеті Оля провела вдало — була серед кращих у навчанні. І завдяки цьому отримала право на навчання у Китаї протягом року. Китайський уряд запрошує іноземних студентів за спеціальною програмою. І платить їм за навчання доволі непогану стипендію у 1700 юанів (1 юань=1,2 гривні).
Коли Оля прилетіла до Китаю і вийшла на вулицю з аеропорту Пекіна, то зрозуміла… що майже нічого не розуміє. Адже китайці з різних провінцій говорять фактично різними варіантами мови. Лише нещодавно у країні почали запроваджувати на державному рівні єдиний варіант мови, спільний для усіх провінцій.
До речі, купити авіабілети до Китаю можна на сервісі YEStickets на сайті www.yestickets.ua.
— Перший час було дуже важко порозумітися з китайцями. При цьому, якщо їм треба тебе зрозуміти — вони зрозуміють, що ти говориш. Якщо ж їм вигідно вдавати нерозуміння, то вони тебе просто ігнорують, — говорить Оля.
У гуртожитку для іноземців, куди поселили дівчину, їй довелося спілкуватися двома мовами. Англійською — з європейцями, південноамеринцями та студентами із США та китайською — із корейцями та японцями.
— Там я зрозуміла, що ще непогано було б вивчити іспанську, французьку та італійську — мови, якими спілкуються у багатьох країнах світу, — пояснює дівчина.
Повільний Китай і правило п’яти велосипедів
Жити Олі Фесенко довелося у місті Тянцзинь, яке розташоване за 250 кілометрів від Пекіна. Із столиці до нього можна доїхати за півгодини потягом, який рухається зі швидкістю 400 кілометрів на годину. Не дивлячись на те, що у цьому великому місті мешкають майже 15 мільйонів чоловік, українська дівчина практично не бачила у ньому автомобільних пробок. Можливо, тому, що більша частина населення пересувається на велосипедах.
— Тянцзинь називають містом із найбільшою кількістю велосипедів. Тут прийнято говорити: «Якщо у тебе за життя не вкрали п’ять велосипедів, то ти не місцевий житель». Обережні китайці вішають на деякі велосипеди по 2 замки. Але їх все одно крадуть, — констатує Оля, — а деякі так і лишаються, примкнутими на все життя. Колись нам показували велосипед, який господар залишив десь у 40-му році. Так він досі там і стоїть.
Щодо автомобільного руху в Китаї, то, за висловом моєї співрозмовниці, «це — окрема історія». Китайці часто їздять взагалі без правил. При цьому кількість аварій на дорогах невисока.
— Причиною цьому є те, що китайці рідко поспішають, — пояснює Оля Фесенко, — у них взагалі темп життя непоспішний. І живуть вони за принципом: не встигну сьогодні — встигну завтра. До речі, скутери, які у нас прийнято називати «китайськими», у них — досить-таки велика рідкість. Взагалі, бензинові скутери у них, здається, не зовсім законні. Я більше бачила китайців, які їздять на електровелосипедах та електромопедах.
Чіпси із огірками та дешеві ресторани
До їжі у Китаї треба ставитися з обережністю. Принаймні, так радить Оля. Сама дівчина зізнається, що є лише три страви місцевої кухні, які вона може їсти.
— Бували такі ситуації: купили, понюхали, спробували, відставили — викинули. Просто кухня дуже різниться залежно від того, до якої провінції вона належить. У одній полюбляють солодке, у другій — солоне, у третій — кисле. У провінції Сичуань, наприклад, віддають перевагу гострій їжі. І там можна придбати страву, приготовлену майже виключно із червоного перцю. У Китаї можна зустріти досить цікаві поєднання страви і смаку. Наприклад, у місцевих магазинах можна купити звичайні чіпси зі смаком чорниць або… огірків.
Вдома китайці практично не готують. Харчуються у маленьких кафе, ресторанах та закусочних, яких у Тянцзині вистачає.
— Порівняно із українськими, ціни у ресторанах невисокі, — розповідає Оля, — у середньому ресторані можна повечеряти на 20-22 юані. У нашій університетській їдальні обід взагалі коштував близько 7 юанів. У них також є «МакДональдс». Але ціни там менші, ніж в Україні. На 16 юанів у їхньому можна накупити усього, чого тобі хочеться. У нашому на це потрібно гривень 80-100.
Що не сподобалося українській дівчині у китайській кухні, так це хліб, який там переважно солодкий і дуже вже повітряний. Також у тамтешніх магазинах не зустрінеш ні гречаної, ні манної крупи. Посумувавши за цими продуктами, Оля йшла у магазин, купляла потрібні інгредієнти та готувала український борщ.
— Він чомусь виходив за смаком не такий, як в Україні, але іноземним студентам подобався, — ділиться Оля.
Курять китайці багато та майже скрізь. Дівчина одного разу бачила чоловіка, який запалив цигарку просто у приміщенні лікарні. А от вживати алкоголь у публічних місцях у Китаї не прийнято. Якщо місцеві жителі і п’ють, то роблять це або вдома, або у спеціально призначених для цього закладах. Горілку китайці п’ють не дуже охоче, натомість полюбляють європейське пиво.
Якісні товари та Мао Цзедун
Рік проживання у Китаї переконав Олю Фесенко у тому, що китайці вміють виготовляти якісні та надійні товари. Вони самі ними користуються та експортують у безліч країн світу. Просто поряд із цими товарами вони виготовляють дешевші та менш надійні. Ними користуються бідніші верстви населення. Саме такі товари потрапляють в Україну. І це створює у нашій країні імідж Китаю як виробника дешевої та неякісної продукції.
— Самі китайці дуже полюбляють дорогі та якісні речі. І стежать за останніми технологіями, — розповідає Оля, — на вулиці можна побачити 70-річну бабусю, яка несе із собою і «Айфон», і «Айпад», і планшет. Також китайці люблять дружити з італійцями, тому що знають, що ті можуть привезти справжні модельні речі від Луї Вітона.
Загальне враження українки від життя у Китаї позитивне. Живуть китайці у переважній більшості добре. Тому що майже всі вони — працьовиті та організовані. Прокидаються рано, щоб з 5-ї ранку вже потрапити на роботу. Працюють до 19-ї, а вже о 21-ій життя на вулицях затихає.
— Я не знаю, яка середня заробітна плата у Китаї, але гадаю, що отримують вони більше, ніж українці, — ділиться роздумами Оля. — Приміром, викладачка у нашому університеті отримує 7000 юанів. Це при тому, що «Айфон» останньої моделі коштує 4000 юанів. Для порівняння, у нас в Україні вчителька заробляє 1000 гривень, а «Айфон» коштує 5000-6000 гривень.
Китайці відрізняються від українців ще й тим, що самі зуміли за останні роки змінити життя у власній країні. Насамперед, своєю працьовитістю та послідовними реформами.
— У них після Мао Цзедуна було те саме, що й у нас. Але вони зуміли обрати правильний шлях. Хоча сьогодні важко визначити, який у них суспільний лад. Китайці живуть при соціалізмі, комунізмі та капіталізмі заразом. Мао Цзедуна згадують і зараз. На якісь свята виносять прапори із червоними китицями. Але водночас сучасні технології у них вже на рівні передових країн.
Китайське майбутнє і рай у Нових Санжарах
Після року навчання у Китаї Оля здобула право ще два роки навчатись у цій країні — тепер уже на магістратурі. Але зараз, доки вона перебуває в Україні, вона сповна насолоджується усім тим, чого їй не вистачало за кордоном.
— Я дуже сумувала за українською мовою. І за нашим повітрям. У нас повітря навіть інше, ніж там. Вдихаєш — і у голові паморочиться! А Нові Санжари — це взагалі рай на землі. Тут можна жити — не тужити. Адже тут є все: гарні люди, чисте повітря, красива річка. Після навчання я хочу обов’язково повернутись до України і працювати тут. Хіба що мені не знайдеться роботи, тоді доведеться шукати її за кордоном.
